— Мені подобається в тобі все.— Він повагався.— Я був певен, що знаю твоє обличчя, але, виявляється, в ньому є щось таке, чого я не помічав раніше... Відколи це в тебе з’явився оцей шахраюватий погляд?
Ніколь сердито випручалася від-нього й вигукнула по- англійському:
— То ти для цього перейшов на французьку мову? — Вона притишила голос, побачивши служника, що наближався з пляшкою хересу.— Щоб зручніше було казати образливі речі?
Вона з розгону сіла в крісло і рішуче втислася в подушку із срібної парчі.
— В мене тут немає дзеркальця,— почала вона знову по-французькому, але визивним тоном.— Якщо мій погляд справді змінився, то це тому, що я видужала. А видужавши, стала такою, якою я є насправді. Мій дід був, напевно, шахраєм, отже, це в мене — спадкове, і годі. Чи задовольняє така відповідь твій логічний розум?
Томмі навіть не вник у суть її слів.
— Де Дік — він не снідатиме з нами?
Відчувши, що йому однаково, буде Дік з ними чи ні, вона спробувала сміхом відігнати почуття досади.
— Дік поїхав кататися,— сказала вона.— В наших краях об’явилася Розмері Хойт, і він тепер або з нею, або зализує сердечні рани, мріючи про неї десь на самоті.
— Дивна ти все-таки жінка, Ніколь.
— Зовсім ні! — квапливо відказала вона.— Звичайнісінька— така сама, як усі... Цебто... В мені сидить сотня звичайнісіньких жінок, тільки всі вони різні.
Маріус приніс диню й відерце з льодом. Ніколь мовчала — слова про «шахраюватий погляд» не йшли їй з думок; цей Томмі, видно, звик рубати з плеча.
— Чому тобі не дозволили лишитися тим, чим ти була? —- знову заговорив Томмі.— Я не знаю іншої людини з такою драматичною долею, як у тебе.
Вона промовчала, не знаючи, що сказати.
— Оці мені приборкувачі жінок! — сердито кинув він.
— В кожному суспільстві є...— почала вона, відчуваючи, що її устами говорить Дік, але голос Томмі змусив її прйнишкнути.
— Мені не раз доводилося силоміць вправляти душу чоловікам, але навряд чи я б наважився на таке бодай з однією жінкою. А «добросердий» деспотизм — ще гірший. Яка користь з нього — тобі, йому, будь-кому?
Серце Ніколь тьохнуло й стислося — вона ж бо добре знала, чим завдячує Дікові.
— Мені здається, я маю...
