— Мені подобається ця кімната,— сказала вона.
Він озирнувся довкола.
— Як на мене, надто вбога. Люба, як ти втішила мене тим, що не схотіла чекати до Монте-Карло!
— Чому ж убога? Це прекрасна кімната, Томмі,— вона як столи без скатерок у Сезанна й Пікассо.
— Ну, не знаю.— Він навіть не намагався зрозуміти її.— Знову цей галас. Хай йому чорт, убивають там когось, чи що?
Він повернувся до вікна й знову почав доповідати.
— Це американські матроси — двоє б’ються, а решта підохочують. Видно, вони з вашого лінкора, що стоїть на рейді.— Він обгорнувся рушником і вийшов на балкон: — І їхні poules 1 теж з ними. Знайома історія: ці жінки супроводять корабель з порту в порт. Але які жінки! Невже за свої долари ваші матроси не можуть дозволити собі кращих? Пригадую, які жінки йшли за армією Кор- нілова! На тих, що були рангом нижчі від балерини, ніхто й дивитися не хотів!
В його житті було стільки жінок, що саме слово «жінка» не викликало в ньому ніяких емоцій; це тішило Ніколь, вона гадала, що їй легше буде втримувати його, поки він цінує в ній щось більше, ніж звичайні жіночі принади.
— Під дихало бий, під дихало!
— Отак його, отак!
— Правою, чуєш, правою знизу!
— Ну, Далшміте, ну, бий же, сучий сину!
— Отак його!
¦— Бий, бий, бий!
Томмі повернувся до кімнати.
— Мабуть, нам більше не варто тут залишатися, Ти згодна?
Вона була згодна, та, перше ніж одягтися, вони знову припали одне до одного і ще на якийсь час забули і про цю вбогу кімнату, і взагалі про все на світі...
Вдягаючись нарешті, Томмі виглянув у вікно й вигук* нув:
— Боже праведний, ці дві матрони в гойдалках хоч би бровою моргнули! Сидять собі й балакають, мов і не було нічого. Вони, бач, відпочивають тут за свої кровні грошики, і весь американський військовий флот укупі з усіма шльондрами Європи не можуть їм цей відпочинок зіпсувати.
Ніжно пригорнувши до себе Ніколь, він зубами поправляв бретельку, що зісковзнула з її плеча, коли за вікном розлягся оглушливий гарматний постріл — це лінкор скликав на борт матросів.
