— Як хочеш.
Перше ніж одягтися, вони ще раз вбігли у воду. Побачивши, що Ніколь після купання вся тремтить, Томмі розтер її міцно рушником. Вони сіли в машину — волосся ще мокре, шкіра аж палає — і призналися одне одному, що їхати не хочеться. Зорі променіли, було зовсім світло, і коли Томмі цілував її, вона відчувала, що для нього зараз не існує нічого, крім її білих щік, і білих зубів, і холодного чола, і пальців її, що пестливо торкалися його обличчя. Вона чекала якихось слів, що все розставили б на свої місця, як це бувало з Діком, але він мовчав. І вмиротворена, радіючи з того, що слів не буде, вона вмостилася зручніше на сидінні й продрімала, доки мотор не завуркотів натужніше, сповіщаючи, що вони вже завернули вгору до вілли «Діана». Прощаючись з Томмі коло хвіртки, вона поцілувала його майже машинально. Рінь на стежці під її ногами шурхотіла інакше, і звуки нічного саду здалися їй раптом відлунням чогось давно минулого, а проте вона раділа, що знов опинилася вдома. Стрімке стаккато, в якому минув цей день, далося їй ціною хоч і радісного, але незвичного напруження сил.
IX
Другого дня, о четвертій, коло вілли зупинилося таксі, і з нього вийшов Дік. Ніколь збігла з тераси йому назустріч, силкуючись опанувати себе, відновити втрачену раптом рівновагу.
— А де ж машина? — спитала вона.
— Я залишив її в Арлі. Набридло сидіти за кермом.
— З твоєї записки я зрозуміла, що ти поїхав на кілька днів.
— Я потрапив у містраль і дощ.
— Як тобі там було, весело?
— Як кожному, хто їде, щоб від чогось утекти. Я одвіз Розмері до Авіньйона й там посадив її на поїзд.— Піднявшись разом з Ніколь на терасу, він поставив свою валізку.— Я не писав тобі про це в записці, щоб ти не почала вигадувати те, чого не було.
— Дякую за турботу.— До неї вже повернулося самовладання.
— Я хотів з’ясувати для себе, чи можна від неї сподіватись чогось,— а для цього мав побачитися з нею сам на сам.
— То як— можна чи ні?
— Розмері так і не вийшла з дитячого віку,— відповів він.— Мабуть, це й на краще. А ти що робила?
Вона відчула, як по-кролячому смикнулося її обличчя.
— Вчора ввечері я їздила на танці — з Томмі Барба- ном. Ми вирушили до...
Скривившись, він урвав її:
— Можеш не розповідати. Роби все, що тобі заманеться, тільки я не хочу про це знати.
