Дік почекав, поки вона зникне з очей, а тоді нахилився вперед і поклав голову на парапет. Хвора видужала. Доктор Дайвер здобув свободу.
X
Тієї ночі, о другій годині, Ніколь збудив телефон, і вона почула, як Дік відповів з дивана в сусідній кімнаті, який вони називали «ложем покути».
— Oui, oui... mais a qui est-ce-que je parle?.. Oui...45 — Голос його аж задзвенів від здивування.— А чи можна мені поговорити з однією з тих дам, пане офіцере? Майте на увазі, обидві вони — вельми значні і впливові особи, і це може призвести до поважних політичних ускладнень... Так, так, запевняю вас... Що ж, воля ваша, але я вам не заздрю.
Він підвівся, напружено обмірковуючи те, що почув, але вже розуміючи, що візьме на себе роль рятівника,— давня злощасна потреба дарувати людям радість, дарувати все, аж до себе самого, сколихнулася в ньому, волаючи: «Задовольни мене!» І зараз він піде залагоджувати справу, яка зовсім його не стосується, спонукуваний тільки прагненням викликати в людей любов — давнім прагненням, що виникло, напевно, в ту мить, коли він відчув себе останньою надією звироднілого клану. За подібних обставин, у клініці Домлера на Цюріхському озері, він, свідомий своєї сили, зробив вибір — вибрав Офелію, вибрав солодку отруту й випив її. Він завжди понад усе хотів бути сміливим і добрим, але ще більше хотів, щоб його любили. Так воно було. І так буде завжди, подумав він, даючи відбій — телефон був старого зразка.
Запала тиша, і Ніколь, не витримавши, гукнула:
— Що сталося? Хто це дзвонив?
Дік уже вдягався. .
— Начальник поліцейського відділка з Антіба — там заарештували Мері Норт і оту Сіблі-Бірс. Вони накоїли щось серйозне, а що саме, він не сказав, бубонів лише: «pas de morts — pas d’automobiles» 46,— a далі — розумій як хочеш.
— Але з якої речі він дзвонив саме тобі? Нічого не розумію.
— Вони вимагають, щоб їх відпустили на поруки, а поручителем може бути лише особа, що має нерухоме майно в Приморських Альпах.
— Яке зухвальство!
— Бог з ними, я поїду. Про всяк випадок прихоплю з собою Госса...
Коли він пішов, Ніколь ще довго сушила собі голову тим, що ж могли накоїти ці дві дами. Потім вона заснула та коли Дік повернувся — був уже початок четвертої,— зразу ж підхопилася й спитала, наче звертаючись до когось, побаченого вві сні:
— Ну що?
— Чудернацька історія...— Дік сів у ногах ліжка і почав розповідати з самого початку — як розбуркав старого Госса з ельзаської сплячки, як звелів йому вигорнути всю готівку з каси й разом з ним подався до поліцейського відділка.
