— ...серйозне?
— ...серйозне.
— ...згоден.
За хвилину Дік підійшов до Ніколь, невдоволено витираючи рушником наспіх сполоскане обличчя.
— На твого приятеля гедзь напав. Він бажає негайно поговорити з нами обома, і я погодився, щоб швидше покласти цьому край. Ходім!
— Але мене ще не достригли.
— Потім дострижуть. Ходім.
Не без досади вона попросила здивовану перукарку зняти з неї пеньюар і, думаючи про те, що має, напевно, страхітливий вигляд, пішла слідом за Діком до виходу з готелю. На вулиці Томмі схилився над її рукою.
— Ходімо до «Кафе союзників»,— запропонував Дік.
— Куди завгодно, аби нам тільки не заважали,— погодився Томмі.
Коли вони сіли під склепінням дерев — у найкращому місці в літню пору,— Дік спитав:
— Ти вип’єш чого-небудь, Ніколь?
— Лимонного соку.
¦— Мені demi *,— сказав Томмі.
— «Блек-енд-Уайт» і содової,— сказав Дік.
— Il n’y a plus de « Blackenwite». Nous n’avons que le «Johnny Walkair».
— Ca va 47.
Коли дівчина мовчить,
Теж мовчи — ні слова, цить!
Хай говорять тільки руки —
Тільки руки ловлять мить!
— Ваша дружина вас не кохає,— сказав раптом Том- мі.— Вона кохає мене.
Вони подивились один на одного якимись скляними, напрочуд порожніми очима. В такому становищі розважна розмова майже неможлива, бо між чоловіками існує тільки непрямий зв’язок — усвідомлення того, в якій мірі кожному з них належить
