— Міс Телебачення,— сказав він їй жартівливим тоном, що зовсім не відповідав його настроєві.
Він поклав на туалетний столик папку й рукавички, приставив до стіни трость. Його вольове підборіддя не давало гірким зморшкам залягти навколо уст, а немовби відганяло їх угору, до чола, до кутиків очей — наче страх, який треба приховати від людського зору.
— Підійдіть до мене, сядьте мені на коліна,— лагід- но покликав він.— Я хочу знати, як поживають ваші рожеві уста.
Вона послухалась; за вікнами слабли удари крапель — крап-кра-ап,— коли вона приклала уста до прекрасного й холодного образу, створеного її уявою.
Потім вона сама почала цілувати його, і його знову приголомшила шовковиста ніжність її шкіри; а що краса іноді будить у людини найкращі й найблагородніші думки та почуття, то він згадав про Ніколь, про свій обов’язок перед нею і про те, що її відділяють тільки коридор і двері.
— Дощ ущух,— сказав він,—Дивіться, сонце вже освітлює дахи.
Розмері підвелася і нахилилася до нього:
— А все-таки які ми з вами актори!
Відколи вони познайомилися, це були її найщиріші слова.
Вона відійшла до туалетного столика, і тільки піднесла до волосся гребінець, як у двері постукали, негучно, але настійно.
Обоє завмерли; стукіт повторився вже голосніше. Розмері, згадавши, що двері не замкнені, рухом гребінця поправила зачіску, кивнула Дікові, який уже обсмикнув покривало на ліжку, де вони сиділи, й пішла відчиняти. Дік тим часом рівно, невимушено заговорив:
— ...ну, а якщо у вас нема бажання вийти куди-небудь у місто, я запропоную Ніколь провести останній вечір утрьох.
Обережність виявилася зайвою, бо ті, за дверима, були заклопотані власною халепою й не помічали нічого, що не стосувалося їх особисто. То були Ейб, помітно постарілий за останню добу, і вкрай переляканий негр; Ейб відрекомендував його як містера Петерсона із Стокгольма.
— Через мене він попав у жахливе становище,— сказав Ейб.— Ми прийшли порадитися, що робити.
— Ходімо до нас,— запропонував Дік.
Ейб зажадав, щоб Розмері пішла з ними, і вони вчотирьох рушили до номера Дайверів. Жюль Петерсон, маленький і гречний, з тих послужливих негрів, на яких будують свою політику республіканці в- прикордонних штатах, зайшов останнім.
Як з’ясувалося, Петерсон випадково бачив пригоду, що сталася вранці на Монпарнасі; він зголосився піти з
