Тоді, було, з якого краю сполохана птиця або звір, з того й біди жди…»
Про походження майбутнього гетьмана серед істориків існують різні думки. Так, наприклад, польський мемуарист (батько короля Яна II Собеського) Яків Собеський вважав його «за походженням, способом життя та звичками – простою людиною». Високо при цьому поціновуючи гетьмана. А ось його співвітчизник літописець Йоахім Єрлич писав, що він «не був простого походження, але шляхтич од Самбора». Про це, між іншим, свідчить і герб Сагайдачного – у формі підкови, яку увінчує хрест. (Простолюдини, звані тоді черню, гербів – це вже точно, – ніколи не мали. Навіть такого звичаю серед них не було, як, між іншим, і сьогодні. Що багаті, що бідні гербів не мають – мода на них вийшла чи що? Тому й родовід свій що тоді, що нині пам'ятають не далі діда.)
Скорше за все батько майбутнього гетьмана був дрібним українським шляхтичем – не багатий, але й не бідний. Якийсь там маєток, челядь, мав.
Народився Петрик на думку істориків десь 1577-го чи й роком пізніше. (Виходить, як він з'явиться на Базавлуці, йому виповниться десь 24 роки?)
Як і водилося в шляхетських сім'ях, хлопчик до семи років виховувався вдома. Петрик ріс жвавим, до всього допитливим, невгамовно-непосидючим. Не ходив, а бігав. До всього цікавий, усе йому треба було знати: а що то, а що то?.. Змалку полюбив лук – спершу йому виготовили маленький, дитячий – не розлучався з ним, носився в селі й поза селом, іноді пускаючи стріли в різну сільську живність. До батька тоді приходили селяни скаржитись: Петро поцілив їм півня чи собаку. Промахів Петрик не знав, змалку був вправним лучником.
Але гульки гульками, а наука наукою. Удома його вчили елементарних основ, потім по досягненню семи років – така була практика – малого віддали в науку до сільського дяка, він учив малих читанню, письма церковнослов'янського. А вже тоді наймали доброго вчителя – неодмінно зразкового християнина, людину поважну й набожну. Такий учитель навчав юних шляхтичів три-чотири роки вдома – крім наук ще й цнот, набожностей, старання.
У вільний час Петро не розлучався з луком, недарма ж пізніші письмові джерела свідчитимуть, що він – «зброї й коня з рук не випускав». До речі, верхи їздити, охляп, без сідла Петрик навчився чи не раніше, як ходити – на конях носився залюбки – на вороних, буланих, гнідих, на сірих, на карих. Старий Конаш кохався в конях. Вершником і лучником з малих років він був просто відмінним. Мріяв стати ще й козаком і цими мріями жив. В одинадцять років його посадили на воза і сільський дядько повіз його до незнайомого йому Острога в науку. Вже, як казали, у справжню. (Між іншим, перший свій сагайдак він придбає саме в Острозі, адже там трудилися знамениті зброярі і їхні сагайдаки розходилися далеко за межами Волині.)
Острог сьогодні місто Рівненської області, райцентр на річці Вілії – названа так від слова «виляти», адже русло її і справді звивисте. А навколо ліси, байраки – є де хлопцям розгулятися. Та ще коли грали у козаків – Петро завжди був заводієм, височенький, тонкий у талії, надзвичайно рухливий, він незмінно на всіх грищах був старшим «над козаками».
В Острозі близько 1576 року князь Острозький і заснував школу, що була навчальним закладом вищого рівня, визнаним осередком культури та освіти в тодішній Україні, мала навіть свою власну друкарню. Називалася вона по-різному: «тримовний ліцей», греко-слов'яно-латинська академія, котра поєднувала в собі середню і початки вищої освіти, колегія. (Перестане існувати через 38 років, але скількох навчить і випустить у світ справжніми патріотами свого краю!) Оскільки Петро вдома був добре підготовленим, то перші класи він пропустив, почавши науку відразу ж із старших, у яких вже навчали інфімі, граматиці, синтаксису, вчили мови – грецьку, латинську, церковнослов'янську. Також викладалися такі предмети, як риторика, арифметика, геометрія, музика, співи, астрономія.
Слава про Острозьку академію розлетілася по всій Україні, її учні відзначалися національною свідомістю, були патріотами свого краю, і це сприяло їхній майбутній службовій кар'єрі. У школі-академії-колегіуму викладали такі відомі діячі, як Герасим Смотрицький, письменник і просвітитель, перший ректор школи, автор друкованих книг «Ключ царства небесного» та «Календар римський новий». Іван Федоров заснував там друкарню і видав «Буквар», «Новий завіт з псалтирем», «Острозьку біблію». У школі викладали філософ і церковно-громадський діяч Дем'ян Наливайко, письменник і видавець Василь Суразький та інші відомі діячі. Це вони утворили літературно-науковий гурток, у якому народилася «Граматика слов'янського язика», перший в Європі друкований підручник граматики і логіки. Було в кого повчитися. Вважається – цілком справедливо, що саме під впливом таких визначних учителів Петро Сагайдачний створив свою «Розмову про унію», що її литовський канцлер Лев Сапега нарік «дуже цінним твором».
У ньому юний автор писав: «мають отці-єзуїти і все духовенство римського костьолу і без нас, православних, кого до унії навертати, саме ті народи, котрі не вірять в Ісуса Христа, а ми, православні, обійдемося без унії». (Жаль, але повністю цей твір не зберігся.)
