лав та укладки сіток і якоря. Корма дещо загострена. У верхній частині – майданчик для керманича.
Пізніше, у 1985 році там же знайдуть дубове судно X—XI cm. довжиною 11 м і шириною 65 см. За формами ці судна дуже схожі на козацькі чайки – тільки трохи менші за розмірами. Але за мореходними якостями їм не поступалися. Це, власне, прообрази козацьких суден пізньої епохи. (До речі, скандинавські судна були теж схожими з козацькими чайками.)
Відкриймо «Повість врем 'яних літ» Нестора-літописця. Там розповідається, як київський князь Олег ходив на греків на двох тисячах кораблях, кожний з яких вмішував до 40 воїнів! Така військово-морська армада з успіхом виконала на Чорному морі своє завдання і здобула перемогу над могутньою тоді Візантією. І це був не поодинокий похід на Чорне море київських князів. Починаючи з IX cm. Київська Русь мала такий флот, що він здатен був діяти і в Середземномор'ї. Отже, нашому флоту вже давно перевалило за тисячу літ!
Після занепаду Київської Русі (татаро-монгольське нашестя і його наслідки) український флот вдруге почав відроджуватися в часи Великого Литовського князівства, і особливо з появою на Дніпровському Низу козацтва. Спершу бродників, а потім і січовиків.
З кінця XII cm. козаки, долаючи простори Кара-Деніза, почали робити успішні походи на узбережжя Османської імперії – у відповідь на її людоловство й поневолення безневинного населення.
Після Сагайдачного з 'явиться ціла когорта українських флотоводців, полковників Палія, Свічки, Мировича, Пашківського, Мокієвського, Козьменка, кошового Шарпила та багатьох інших, чиї славні імена загубилися в тумані історії. Свої чайки козаки будували біля Києва, на Січі, Перевалочній, Кодаку, Новобогородицьку, при усті Самари та Орелі і навіть нижче Очакова, в урочищі Стрільче – по суті на тодішній території противника.
Козаки з давніх-давен були не лише добрими мореплавцями, а й майстерними корабелами. І це в ті часи, коли на головній російській верфі у Брянську (1690) ніхто не вмів будувати такі судна – як і плавати на них. Брянський стольник Сильвестр Огибалов доносив у Москву, що його люди «струговому делу не обучены», тож цар Петро збирав їх з усіх усюд. У тім числі й запорожців, які вчили «старших братів», як будувати судна – разом з іноземними корабелами, хоча б голландськими.
Учили і будувати, і оснащувати їх, і на них плавати й воювати.
Року 1697-го амбасадор Отто Плейє сповіщав свого імператора про ту допомогу, що її московитам виявляли запорожці, які вислали півтори тисячі козаків, очолюваних отаманами Морозом та Чалим, на чайках для підтримки з моря.
Якщо польський король Стефан Баторій лише формально своїми грамотами підтвердить дозвіл козакам будувати човни для Чорного моря, то Богдан Хмельницький (1649) підпише Договір між турецьким султаном і Військом Запорозьким та народом руським про торгівлю на Чорному морі.
У Договорі згадуються як торгові судна, так і військові. Здебільшого ці судна поєднували в собі функції як військових, так і торгових, водотоннажністю приблизно 1000 т, які могли вміщувати вантажу до 20—30 тонн. Це судно типу люгер – для каботажного плавання, а за кількістю гармат – це корвет.
Саме запорожці допомагатимуть Росії утверджуватися на Чорному морі, Росія використовуватиме їхні верфі на Хортиці і козаків як умілих корабелів. Чи кодацьких лоцманів при проході порогів на Дніпрі. Катерина II видала тоді указ про створення державної лоцманської служби на порогах: «…записать в лоцманы 100 человек, употребя к сему преимущественно бывших запорожцев яко людей к проводу судов через пороги привыкших…»
Скільки триватимуть російсько-турецькі війни, стільки й допомагатимуть російській армії запорожці, а їхня Дунайська флотилія здобуватиме славу російській зброї. (Між іншим, за списками морських екіпажів, 90 відсотків командного офіцерського складу мають іноземні прізвища, а 70 відсотків рядових набрані з України.)
«Без сумніву, сучасна Росія має право пишатися своїми здобутками, але при цьому не слід забувати хто і як їх для неї зробив, – пише в Інтернеті український історик. – Як власне і нам пора осмислити свої здобутки для чужих. Раз і назавжди позбутися комплексу меншовартості, який в нас так успішно виховали і закріпили на генному рівні. А це можливим стане лише тоді, коли ми відкинемо нав'язані нам чужі стереотипи, напишемо самі свою історію, ґрунтуючись виключно на здоровому глузді, національних інтересах і об'єктивних документальних даних. Слід раз і назавжди повернути викрадену російськими царедворцями славу і розвіяти міф про пріоритети Росії на Чорному морі».
За переказами у Військовій Скарбниці козаки ховали свій військовий скарб. Ось як свідчить
