Двері, що вели у внутрішній двір, були тільки на гаку. Оксана прислухалась, серце калатало в грудях, як несамовите. Дівчині здавалося, що те калатання чує вся слобода. Пригасла руку до грудей, другою обережно зняла гак, трохи відхилила двері, висунула голову, прислухаючись.
Тихо…
Ось на стайні брязнув прив'яззю кінь. З воловні почулося мукання, і знову німа тиша у дворі. Варта десь там куняє в передньому дворі, а тут, на задвірках, – анікого.
Оксана постояла, якусь мить прислухаючись. Ляк перед невідомістю, перед ніччю все ще не минав. Але згадала, що завтра до них прибудуть свати, і ця згадка придала їй рішучості. «Ну постривайте ж, тату, – прошепотіла невідомо до кого, – я так заховаюся, що будете мене вік шукати!..» Вихопившись у внутрішній двір, метнулась мимо льодовні, забігла за стайню, постояла озираючись і нечутною тінню подалася понад частоколом. Ногами землі під собою не відчувала. Здавалося, наче пливе у повітрі – вона і не вона.
Соломія передала їй через діда Видру, де саме опівночі на березі Кальміусу з човном чекатиме її Тарас – тож назад дороги вже не було. Що буде – те й буде, а тільки вперед. До нього, до коханого.
Зрештою, Оксана забралася в кущ бузку, продерлась через нього і в частоколі намацала обапол потаємного лазу, відсунула його, боком протиснулася в лаз і, опинившись по той бік частоколу, зітхнула з полегшенням. Перехрестилася.
– З Богом, – проказала сама собі і наче з мосту у воду, кинулась у темінь ночі, притискуючи руки до грудей – так калатало серце.
Та ось вона спустилася з гори вниз, де між вербами на Кальміусі був млин – там і мав її опівночі виглядати Тарас.
З-за хмар вигулькнув молодик і ледь-ледь освітив дорогу. Оксана бігла, немов хто гнався за нею, ляк пробирав її до кісток. За кожним кущем, чорним і мовчазним, їй ввижалися страхів'я і дива. Ось вона вже внизу. Трохи стишила ходу, відхекалась. До млина рукою подати, чути, як в лотоках шумить вода та час од часу щось поскрипує. Пригадалися розповіді про водяників, котрі живуть на млинах під лотоками й ночами мелють відьомське борошно, про чортів, котрі крутять млинове колесо, а запопавши людину, топлять її біля греблі…
А що коли Тарас, не дочекавшись її, пішов геть? Тоді чорти й водяники неодмінно схоплять її і затягнуть у вирву на Кальміусі…
Моторошно заухкав сич, і дівчина аж присіла зі страху.
Схопившись, наосліп кинулась бігти і з усього розгону потрапила в чиїсь обійми.
– Ой, мамо-о…
– Тсс, це я – Тарас, – почулося знайоме і дівчина, зажмурившись, притулилася до грудей милого. – Хутчій побігли до човна і попливемо на острів до діда Видри. А там… там вирішимо, як нам бути.
Вони пливли нічним Кальміусом у хисткому човнику, а над ними вгорі, в зоряному небі плив місяченько, щойно народжений серпик, званий молодиком. Сяйвом своїм він відбивався і в кульчиках дівчини – лунницях, підвісках у вигляді півмісяця, що оберігають жінок і дівчат від злих сил. Місяць – чоловіче начало, він – парубок, а сонце його наречена.
Тож здавна колядували на Україні:
Колись Місяць був одним з головних богів на Русі і йому пращури приносили жертву – ліплений пиріг, вареник, що символізував нічне світило і захищав їх темної пори. Чи не тому Оксані було спокійніше під місяцем і вона вірила, що місячної ночі з ними нічого лихого не станеться.
Другий молодик плив біля човна у воді, й Оксана поволі заспокоювалася, адже місяць угорі і побратим його у воді таки захистять їх з Тарасом од лиха.
Вода була темна, м'яка й шовковиста на дотик – Оксана опустила руку за борт і вода сріблом переливалася в її руці. Тарас тихо гріб (уключини, щоб не скрипіли, були завбачливо обмотані ганчір'ям), прямуючи до острова діда Видри.
Тихо шелестів очерет, здіймаючись темною стіною, обіцяючи дівчині надійний прихисток. Місяць був угорі й унизу, Тарас поруч, і на душі в дівчини поволі влягалося сум'яття й тривоги останніх днів. Що буде, те й буде, аби тільки коханий був з нею. А буде тільки добре, адже старі люди кажуть: усе, що починається в ніч народження нового місяця, неодмінно завершиться щасливо. (Народжені на новомісяччя діти матимуть веселий характер, лагідну вдачу, а ті, хто народився при ущербному місяці – понурі й дратівливі.) Своє спільне життя вони розпочинають у ніч народження молодика, тож усе буде добре.
– Козацьке сонце, – кивнув Тарас на місяць, – нас хоч і не обігріє, так захистить. Козаки завжди в похід збираються
