А на самому верху ставилася одна бочка без дна. У середині фігури з гори до низу в порожнину заливали смолу. Над верхньою бочкою лежав залізний прут з блоком, через нього й протягували довгий мотузок із запалювачем та грузилом. Біля фігури ще будувалася вишка, на якій почергово чатували козаки-спостерігачі. Досить було розвідувальним роз'їздам чи дозорцям на вишках виявити загін татар, негайно запалювалася ближня фігура, вогонь і дим від неї відразу ж помічали на сусідніх вишках і теж підпалювали свої фігури. Досить швидко вже палали фігури біля самої Січі та біля південних міст і сіл України і всі вже знали: ворог іде. Тоді ж грімкотливо озивалися січові гармати, звучали козацькі сурми, шикувалися козацькі загони й вирушали в той край, де було помічено ворога.
У містах і селах вдаряли в церковні дзвони, люди кидали все й бігли під захист оборонних споруд. Сторожові польові дозори козаків видивлялися ворогів з високих степових могил, звідки далеко видно в неозорих степах. Але для того, аби запорожці знали, хто вигулькнув на могилі – свій чи ординець, була домовленість – козаки на могилу вихоплювалися верхи на коні неодмінно поодинці. Якщо люди побачать на степовій могилі одинокого вершника, знали, що той свій. Татари про це не відали і часто вихоплювалися на могили гуртом, по кілька вершників і цим ще здалеку видавали себе.
Коли Савка Пишногубий примчав до фігури, на бруствері редуту дозорці саме всідалися біля казана із щойно звареною кашею – снідали. Але на вишці незмінно маячив дозорець, снідатиме він останнім, як його змінять. Він вдивлявся у виднокіл і пахкав люлькою своєю незмінною – видно було голубий димок, що вився над ним у небо…
Савка осадив коня біля земляного валу укріплення, спішився, пустив коня попастися, а сам, хльоскаючи себе канчуком по халявах, піднявся на вал.
– Здорові були, хлопці-молодці!
– Здоров був і ти, пане осавуле, – спроквола проказали дозорці.
– Бог у поміч, ївши.
– Дякуємо.
– Як ніч минула? Без пригод? Нічого підозрілого ніде не завбачали?
– Слава Богу, без пригод, а підозрілого нічого не замічали. Пробігали в далині тарпани невеликими табунцями, та орли в небі пролітають. Та марево степами блукає.
– Ну й добре.
– Мо' й ви приєднаєтесь до нас, пане осавуле, та гуртом і поснідаємо. Добру кашу щойно зварили.
– Дякую, але я тільки-но від саламахи.
Задерши голову, так, що довелося рукою притримати шапку, Савка крикнув дозорцю на вишці.
– Що там, козаче, видно? Як там наші вороги? Ще живі й здорові?
– І живі, й здорові, – відповідав з вишки дозорець.
– Нічого, поки будуть вороги, поти будемо й ми, козаки. Бо як же козаку та без ворога-воріженька, га? Пильнуйте, хлопці, в оба. Літа не минає, аби ординці не посунули на нас. А зима надійде, ріки скреснуть – валом попруть на Україну – буде нам роботи!
– Ногайці вже спробували на табун напасти, але табунники самі справилися. Тарас Кожум'яка так одного ординця навіть спеленав.
– Знаю. Привозив його в слободу та й відпустив, чортів хлопець! Надто гонору в нього багато. Усупереч моїй волі став. Наперекір їй. Ти йому одне, а він тобі – інше! То ви ось що, хлопці-молодці, не дивіться, що Тарас вроді як свій, а як загледете його, хапайте й до мене хутчій везіть.
– Що вже заслужив?
– Заслужив, – Савка спустився з валу, скочив у сідло коня. – Мо' Тарас здумає мимо вас у степ прошмигнути, аби на Січ чи ще куди податися, – не зівайте, хапайте й до мене. Нагороду отримаєте.
І погнав коня в слободу. Був певний, що Тарасу з донцем у степ, якщо вони надумають утікати на Січ, непоміченим не вдасться прошмигнути. Дозорці їх неодмінно затримають. Але він не підозрював, що Тарас з донцем вирішили втікати не степом, де їх і справді швидко б наздогнала погоня осавула, а за порадою діда Видри вибрали зовсім інший шлях, кружний, але надійніший.
А все було так.
Коли хутір облігся, й у дворі все завмерло і в покоях теж запала тиша, Оксана тихенько встала, зодяглася у своєму сховку, куди її заховала Соломія, підійшла до дверей і ледь прочинила їх. Прислухалася. Німо.
Ось задзижчала в кутку сонна муха. Стримуючи подих, дівчина навпомацки перейшла дві кімнати й опинилася в сінях.
