Осиний мед дикий

солодкої куті. Край стола сиділа Настуня з розпухлими губами і через стебельце легенько тягнула з горнятка курячий розсіл.

-  Якби кізка не скакала, то би ніжки не зламала, - дражнився з неї брат Левко і смачно запихав до рота пампушки.

-  Левку, - стримано сказав тато, - як маєш себе вести?

-  Чемно, - прогудів той і поставив перед Насту- нею горнятко сушені. - Пий, вона солодка...

Після вечері тато погладив вуса і сказав:

-  Тепер, діти, заколядуємо, а Настуня цим разом буде тільки слухати. В неї ще багато коляд попереду, - і погладив великою шкарубкою рукою рудуваті кіски дівчинки. Настуня не могла поцілувати татові руку, тільки притулися до неї теплою щокою.

Нова радість стала,

Яка не бувала.

Над Вертепом звізда ясна

На весь світ засіяла!

Впліталися у спільний хор дорослі і дитячі голоси. Настуня подумки співала з ними і була горда, що велике свято прийшло в їхню хату.

Враз під вікном голосно задзеленчав різдвяний дзвінок:

У Вифлиемі нині новина,

Пречиста діва зродила сина...

Співали колядники, а тато вже просив їх до хати. Подих морозу ввірвався до оселі.

-  Ох і лютує, - чаркувалися колядники.

-  Різдвянка... А коли ще буде?

У морозні вікна заглядали блакитні зорі.

Молода

Ой на річці, на Йордані,

Золотий хрест вишиваний...

Щедрували в різних кутках села, забувши про перестороги влади і вчителів. Маленькі віншувальники