Гарненька? Шатенка? Чи то любов таки сліпа, чи то цей добродій. Тамара, втім, просто стояла і мовчала.
Чоловічок, перерахувавши всі прикмети своєї пари, нетерпляче затіпався.
— То це вона чи ні?
— Консультація у мене платна, — відрубала Тома, — але навіть внесення вами певної суми не є підставою для розголошення лікарської таємниці. Якщо ви стежили за своєю жінкою — а ви явно стежили, — то самі маєте знати, хто у мене був.
Неприємний гість якийсь час блимав банькуватими очима, вочевидь, перетравлюючи цей монолог, — за потреби Тамара добре вміла будувати складні вербальні конструкції і ніколи не збивалася.
— Це вона, — нарешті видушив чоловік. — Я впевнений. І я в курсі, що вона тут робила. Не триндіть, ніби ви лікар! Я все про вас знаю.
— Геть усе? Слухай, Господи, щось ти сьогодні на себе не схожий. Блідий якийсь. Певно, важкий день... Та ти проходь, не стій на порозі!
Чоловік стиснув губи так, що вони геть зникли, лишивши по собі щось схоже на дірочку в курячій гузці.
— Я не придурююсь, — промовила Тома вже серйозно і значно люб’язніше, ніж того вимагала ситуація. Можливо, в іншому випадку вона й послала б цього нескладного чолов’ягу на дідькове весілля, та сьогоднішній жвавий ранок добре відволікав її від нечіткого, змазаного, але безумовно лихого та зловісного передчуття, яке з’явилося відразу за роздратуванням і яке Тамара ще не витлумачила. — Навіть маю диплом медінституту. З відзнакою.
— З якою це? — єхидно скривився чоловічок. — Із пентаграмою?
— Саме так. Із знаком якості. Якщо інших питань немає, то я вас більше не затримую.
— Сподіваюся, ви не думаєте, що я дозволю зеленому дівчиську командувати мною?
— Думаю, чоловіче, бо я тут живу. А ви хто такий?
— Я чоловік Єлизавети!
Не помітивши в очах Тамари благоговійного страху, створіння, видно, знудилося і вирішило заявити рішучий протест:
— Ну ось що, з мене годі. Ставтеся до мене з повагою, бо інакше я...
— Що? — Ввічливість, як виявила свого часу Тамара, дуже летюча субстанція — від кипіння гніву перетворюється на газ і швидко випаровується. — Ти й мене спробуєш трахнути, забувши попередити про дружину Лізу? Боже милий, та тій дівчині, що лягла під тебе, треба виливати переляк, і то ретельно. Що ти собі думаєш? — Коли їй грубіянили, Тома завжди переходила на «ти» — так було легше огризатися. — Корчиш тут із себе на всю губу пана! Жінці своїй цю виставу закатай, може, дождешся оплесків, а я — глядач невдячний. Кажи, чого треба, якщо треба чогось, а як ні, то гляди за поріг не
