клинити до нескінченності.
— Залежить від мети вашого візиту. Ви прийшли заарештувати мене?
— Ні, — відмахнувся бравий капітан. — Просто поговорити. А ви щось накоїли?
— Ніби це обов’язково! Кажіть, що вам треба, і будемо вже прощатися. Я втомилася і ледве стою на ногах.
— Ти сидиш, — вліз у розмову його худий напарник. Тома зміряла молодика крижаним поглядом.
— Я присіла, хлопче. І звертаю твою увагу на те, що, по-перше, тикати мені не варто, а по-друге, з трипером треба йти до венеролога. Це я тобі як лікар кажу. Мити член марганцівкою недостатньо.
Від почутого лейтенант став буряковим, як вищезгаданий розчин, і шоковано вилупив очі. Капелюшний заінтриговано звів брову і спитав, не озираючись:
— Це правда?
— То моє особисте, — буркнув молодик.
— Це правда?
— Угу.
— А вона звідки дізналася?
Хворий знизав плечима. Капітан запитально глянув на Тому. Та трохи подумала і теж знизала плечима.
— Здогадалася.
— Гаразд. — Капелюшний все-таки дозволив собі коротку посмішку. — То, може, ви здогадуєтеся також, навіщо ми тут?
— Уявлення не маю, — солодко запевнила Тамара.
— Ви знали Маргариту Козодуб?
— Рита — моя найкраща подруга. Ми з нею разом вчилися в медичному інституті, з тих пір і товаришуємо. Чудова жінка, тільки ідеалістка. А чому «знали»?
— Мені дуже шкода, — тихо промовив капітан. І настала черга Тамари заціпеніти на своєму незручному сідалі.
— Це якась помилка. — А губи не заніміли, ще ворушаться.
— На жаль, жодної помилки. Її тіло знайшли сьогодні, о десятій ранку. Тут, у Пролісках. На дачному хуторі, в недобудованому котеджі. На момент виявлення громадянка Козодуб була мертва щонайменше добу. Так стверджують
