— Мене тішить ваша цікавість. Звісно, якби я побачила її в морі пива верхи на тарані, це було б ще цікавіше, але чого немає, того немає. Безумовно, Рита у великій небезпеці й таки влипла у пригоду, вона цього діла майстер, але вона жива. Я це відчуваю, як відчула б її смерть.
— Угу, угу... вельми пізнавально, — безбарвно повторив капітан. — Відчуття, видіння і все таке інше... Та річ у тім, пані Сотник, що я вам не вірю.
— Особисто мені?
— І вам уроздріб, й усій вашій братії гуртом. Ворожки, віщунки, контактуючі з Космосом, Хроносом чи з хроном городнім — усі ви шарлатани. Нам тільки й доводиться розгрібати тонни заяв оброблених вами лохів.
Тамара хмикнула.
— Зате операм є чим підтиратися, правда ж, Кап-Капе? Чи ви інакше реагуєте на ці сигнали?
— У тому-то й біда, що ми не маємо доказів.
— Оце дійсно біда так біда. Можна сказати, ціле горе. Відсутність доказів зупиняє нашу міліцію, як упиряку свята вода, правда ж?
Капелюшний поморщився.
— Ну, проблема в тому, що цих лохів ніхто сюди силою не жене, — неохоче визнав він. Між рядків чулося «на жаль». — Їх приводить нужда, та хіба ви на це зважаєте?
— На нужду я дійсно не зважаю, громадянине начальник. З цим ідуть до громадського туалету.
— Може, досить недоречного гумору? — пересмикнувся Капелюшний.
— Як скажете. Хто знайшов тіло?
— Діти. Ваші, тутешні, з Вишневого. Гралися і знайшли.
— Хто прибув на упізнання?
— Чоловік покійної.
— Отже, як я розумію, сумнівів немає?
Капітан подивився на Тому з підозрою.
— Щось ви швидко себе опанували.
— Моя врівноваженість якось стосується справи?
— Ні.
