— Та ні, з чого це. А ви не в курсі, куди саме пішла Тамара?
— Поняття не маю, — цього разу мужньо тримаючи себе в руках, відгукнулася Наріне. — Вона мені не доповідає.
— І правильно робить. Бракувало ще тебе в це вплутати.
Роман і Наріне синхронно озирнулися до Тамари, яка дивовижним чином раптом матеріалізувалася у дверях.
ГЛАВА 11
Про пошуки пригод і винайдення проблем
День не обіцяв Томі нічого путнього від самого свого початку і таки дійсно виявився передбачувано безуспішним. Штурм редакції журналу «Каріна» не приніс результатів у вигляді адреси Філіпа Зорева: дівулі-менеджери з довгими лакованими пазурами навідріз відмовлялися видати цю страшну таємницю, і навіть елементи навіювання нічому не зарадили. Скоріше за все, захисним щитом спрацював рівень інтелекту панянок (точніше, його відсутність). Телефонний довідник теж не дуже допоміг — єдина Зорева, що там була, виявилася самотньою пенсіонеркою. Невдача роздратувала Тамару; вона гадала, що з її здібностями зможе встановити місцезнаходження того нікчеми куди швидше.
Власне, про паршиву сутність дня попереджав ще сон, який відвідав її сьогодні під ранок, — такий, що й на голову не натягнеш. Томі марилося, що вона йде довжелезним порожнім коридором до дивного зеленуватого світла, яке клубочилося попереду, — точніше, намагалася йти, бо на кожному кроці ноги ледве відривалися від підлоги. Та неначе перетворилася на потужний магніт для плоті. Як завжди уві сні — ти намагаєшся втекти від небезпеки, а кінцівки ледве ворушаться; але зараз вона, навпаки, рухалася назустріч загрозі. Тома розуміла, що в тому рухливому світлі може бути смерть. Але разом з тим там була і Маргарита.
Чи варто ризикувати заради неї?
— Не варто, — підтвердив голос її сина, і від темної стіни попереду відокремилася маленька постать, перекривши собою частину променів. — Не ходи, мамо. Заради мене — краще не треба.
— Там тьотя Рита, — зірвалося з вуст Тамари безглузде виправдання. — Я маю витягнути її.
— Ні. Не треба.
— Я мушу. Я її не покину.