— Тільки недовго, — грайливо попросила Одарка. Він, втім, і не збирався баритися. Похапцем забіг у номер навпроти, намацав у задній кишені штанів два презервативи — братів дарунок — і переклав у нагрудну кишеню сорочки. Потім так-сяк вивудив напіверегованого члена і після кількахвилинної боротьби з самим собою (образ розпашілої Одарки, що чекає на нього у кімнаті поруч, добряче заважав сконцентруватися) від душі окропив куток. От і все, тепер він готовий до бою. Пацани завтра слиною стечуть, коли він їм усе розповідатиме. А якщо ще й вдасться зробити кілька фоток мобілою...
Застібаючи штани, він кинув погляд у віконний отвір перед тим, як піти геть, і раптом заціпенів.
Там, унизу, де колись був парадний вхід, стояло кілька автомобілів. Вісім чи дев’ять іномарок — причому не з дешевих. Жодної живої душі навколо Павло не помітив, але й самих машин було достатньо, аби зрозуміти, що всі плани щойно з тріском накрилися. Значить, у будівлі є ще хтось, окрім них. Хто це, нові власники? А яка, нахрін, різниця? Головне, що ніякого траху вже не вийде. Треба вшиватися звідси, доки не застукали. Може, вдасться перепихнутися десь на березі...
— Дарцю, чуєш, сюди хтось під’їхав! Ходімо назад до човна, по...
У кімнаті з блідо-зеленими шпалерами Одарки не було. Тупо кліпаючи очима, Павло увійшов, озирнувся, подивився за дверима, навіть вийшов на балкон. Її не було. Ніде. Зникла, неначе в повітрі розтанула.
— Дарцю?
Він прислухався, але почув лише тишу, густу й масну. Навіть пташки не співали — а й не дивно, вони ж, усі дохлі, лежать у траві...
Павлові раптом стало страшно.
Хрін із нею, з Одаркою, тікай звідси. До човна, і ноги в руки. Вона сама якось вибереться, нічого з нею не станеться. Уздовж берега пройде пішки кілометрів вісім. Головне — втекти самому. Щось тут не те. Щось не те. Щось...
...Щось тверде й важке вдарило його по шиї, й світ захитався. Падіння на брудну підлогу допомогли уникнути чиїсь руки — вони підхопили його, витягли з кімнати, інші взялися за ноги, відірвали їх від долівки, і Павло відчув, як його швидко кудись несуть. Ось тепер спускають сходами. Це, здається, колишній аварійний вихід. Проминули другий поверх, несуть далі. Що це за дивні малюнки на стінах? Неначе дитиною накарябані. Якісь літери, знаки...
Проминули перший поверх, але не зупиняються. Несуть у підвал? Господи... Господиииииии...
Перед смертю Павло встиг побачити Одарку ще один раз.
ГЛАВА 13
Горіти — то згоряючи
