— Так, — терпляче підтвердила Тамара і зітхнула. — Послухайте, я розумію, це звучить як маячня...
— Це і є маячня. В чистому вигляді. — Капелюшний відсунув від себе непотрібний протокол і пильно втупився у відьму. — А якщо ви не припините знущатися зі слідства, я пришию вам доведення Зорева до самогубства. І Вересню також — за компанію.
Тома подалася вперед так, що бюст напнув тонку тканину блузи, наче вітер — вітрила, і до бажання напитися у Вересня додалася ще якась, напівзабута, напівстерта жага.
— Капітане, ми товчемо воду в ступі. Що мені розповісти про вас, аби ви повірили, що я не аферистка?
— Дівоче прізвище моєї бабці. Може, вгадаєте?
— Хвилинку... Брантнер. Грета Брантнер. Вона уроджена німкеня, з поволзьких, чи не так?
Очі в Капелюшного з маленьких та примружених стали круглими й великими.
— Звідки ви дізналися?.. Цього ж ніхто... ну тобто... звідки?
— У вас із Романом одна спільна вада — ви дуже голосно думаєте.
— То, мабуть, міліцейська звичка. — Капітан похитав головою. — Але це до справи не підшиєш. Ваші здібності, я маю на увазі, навіть якщо вони у вас є.
— То й не треба. Можете переписати протокол і зазначити там, що я, будучи давньою фанаткою, прости господи, пана Зорева, побачила його в тому ж ресторані, де обідала зі своїм приятелем, і підійшла попросити автограф. А сонцесяйний Філіп заколов себе паличками, бо був під кайфом.
— Експертиза покаже.
— Я на нього впритул дивилася, капітане. До дідька експертизу. Бачили б ви його зіниці. Екстазі, як мінімум. А скоріше за все, якийсь коктейль. Хоча зарізався він не тому.
— А чому ж? — кисло спитав капітан.
— Моя версія — то був блок.
— Що-що?
— Блок. Ну... його закодували. Я сказала щось, що запустило в його голові програму самознищення. Помри, але не викажи таємницю. Якщо це організація, вони зовсім не хочуть, щоби про них знали зайві.
— Здуріти... Закодували? Тобто так само, як алкашів кодують?
— Щось у цьому дусі. Але це кодування було незрівнянно сильнішим. Треба мати дуже потужні можливості, щоби запрограмувати людину на самознищення, подавивши при цьому природний інстинкт самозбереження.
— Ні, мовчіть. — Капелюшний звів руки вгору, як до молитви. — Я не хочу цього чути. Не хочу в це вірити. І під кайфом, і