Врешті-решт Наріне розплющила очі, але це не дуже допомогло. Зникли вода й черепи, проте жінка зі сну нікуди не поділася. Вона нахилилася над ліжком, і хоча очі в неї тепер були людські, в них світилося щось дике.
— Готова? — поцікавилась вона.
ГЛАВА 14
Шара об’єму не має
Желя ніяк не могла заспокоїтися.
Тепер уже було очевидним, що замість випурхнути з клітки вона потрапила у трясовиння і починає захлинатися його густими смердючими водами. Те, що відбувалося нині в їхній шайці (чи то пак — конфесії), їй зовсім не подобалося. М’яко кажучи. На початку вона ще гадала, що їй підфортунило, як нікому, і життя остаточно й безповоротно змінюється на краще. Поки не почалася кров. Нині ж її впевненість у світлому майбутньому перетворилася на порох і розвіялася за вітром, тому внутрішній голос радив рятуватися перш, ніж стане пізно. Але як саме діяти? На що вистачить її сил? Що вона може протиставити тому, кому досі прислуговувалася?
Довгий час до того, як у її життя увійшло це ім’я, Желя поступово, але невпинно котилася під гірку — починаючи ще зі школи, яку вона так і не закінчила, залетівши у п’ятнадцять з половиною років від викладача біології. Через юнацьку недосвідченість Желя прогавила всі можливі строки на аборт і спам’яталася лишень на шостому місяці. Поінформований про близький візит лелеки, майбутній тато накивав п’ятами зі школи та з міста, а Желини батьки поставили питання руба: або вони та квартира, або дитина і сміттєзвалище. Желя не коливалася й півмиті. Покинула новонародженого сина в пологовому будинку і, потинявшись трохи без освіти, досвіду роботи та грошей, почала, як уміла, заробляти на життя. Спершу була двірником — її вистачило ненадовго. Потім прибирала в навколишніх гастрономах, але й це їй швидко спротивилося. Желі спрагло хотілося чогось кращого. Праці, що не в’їдається в тебе намертво смородом гнилих недоїдків і не пахтить штучно- солодкавими ароматами миючих засобів. Трохи поміркувавши, Желя вирішила піти в торгівлю. Почала, що називається, з низів. Якийсь час вона торгувала ганчір’ям на Троєщині, без вихідних сидячи в контейнері товстого азербайджанця Бахрама. А точніше — майже три місяці; допоки одного дня їй не спало на думку спробувати спокусити ласого на жінок господаря, напоїти його коньяком з транквілізаторами і поцупити гаманець, завжди повний, товщиною з добру диванну подушку, та золото, яким Бахрам був обвішаний традиційно, мов різдвяна ялинка — сухозлітками. Але Желя прорахувалася і дорого за це заплатила. Доза клофеліну виявилася замалою, аби вирубити цього кабанюру намертво. Оговтавшись і виявивши крадіжку, Бахрам чомусь зателефонував не бандитам, які б не лишили від Желі мокрого місця, а міліції (вочевидь, давалася взнаки дія препарату). Місцеві менти, втім, спрацювали не менш оперативно, дізнавшись ім’я потерпілого і суму грошей на кону. Желю взяли того ж дня, відвезли до відділка, де наочно продемонстрували, що буває з порушниками заповіді «не вкради». Саме там, у ментурі, і в стані цілковитої паніки, Желя вперше дізналася про існування
