веслах, це забере надто багато часу, і Каспіян каже, люди не зможуть гребти на половині пінти води щодня. Я впевнений, це не так. Я намагався пояснити, що коли люди пітніють, це їх охолоджує, і тому під час роботи вони потребують менше води. Він нічого на це не зауважив — Каспіян робить так щоразу, коли не може знайти відповіді. Всі інші проголосували за те, щоб продовжити плавання у пошуках землі. Я відчув, що мій обов’язок
— вказати на те, що нам точно невідомо, чи є попереду земля, і спробував втовкмачити їм, наскільки небезпечно приймати бажане за дійсне. Замість того, аби придумати кращий план, воли мали зухвалість запитати мене, що я пропоную. Тож я лише стримано й тихо пояснив, що мене викрали і, не питаючи згоди, вплутали в ідіотську подорож і що я не збираюся витягати їх з цієї халепи.
4 вересня. Далі штиль. На обід подають крихітні порції. Я отримую найменше. Каспіян вправно накладає собі добавку і гадає, ніби я не бачу! Люсі з якогось дива намагалася задобрити мене, запропонувавши частину своєї їжі, але той формаліст Едмунд втрутився і не дозволив їй зробити цього. Шкварить сонце. Увесь вечір неймовірна спрага.
5 вересня. Далі штиль і спека. Цілий день почуваюся кволим і впевнений, що в мене температура. Звісно, їм бракує розуму, аби мати на борту термометр.
6 вересня. Жахливий день. Прокинувся серед ночі, переконаний, що дістав гарячку і потребую води. Це підтвердив би кожен лікар. Бачить Бог — я остання особа, що намагатиметься здобути що-небудь нечесним способом, однак ніколи не гадав, що ця економія води стосуватиметься навіть хворого. Звісно, я розбудив би інших і попросив пити — але подумав, що це егоїстично. Тож я встав, взяв горнятко і навшпиньки вийшов з Чорної Діри, де ми спали, намагаючись не потурбувати Каспіяна та Едмунда, адже вони так погано спали, відколи почалася спека і проблеми з водою. Я завжди намагаюсь зважати на інших — байдуже, були вони зі мною люб’язні чи ні. Я опинився у великій кімнаті — якщо її можна так назвати, — де розташовані ослони для веслярів та багаж. Ємність з водою у самому її кінці. Все йшло чудово, однак перш ніж я встиг занурити горнятко, мене впіймав цей малий шпигун Ріп. Я намагався пояснити, що йшов на палубу подихати свіжим повітрям (бо моя справа з водою його не стосувалася), але він запитав, навіщо мені горня. Своїм вереском він розбурхав цілий корабель. Розгорівся скандал. Я, як зробив би кожен на моєму місці, запитав, чому це Рипічип серед глупої ночі крутиться біля бочки з водою. Він відповів, що, оскільки надто малий, аби допомагати на палубі, то щоночі вартує, охороняючи воду, щоб дати можливість комусь поспати. І ось яка клята несправедливість: вони всі вірять йому. Ви уявляєте?
Я мусив попросити пробачення, інакше ця мала тварюка кинулася б на мене з мечем. І тут Каспіян проявився у своїх справжніх барвах, як безжалісний тиран, вголос, при всіх сказавши, що кожен, кого застукають за «крадіжкою» води, «отримає два рази по дванадцять». Я не знав, до чого це, аж поки Едмунд мені не пояснив. Це походить із книжок того ґатунку, які читають малі Певенсі.
Після цієї малодушної погрози Каспіян змінив тон на зверхній. Сказав, що йому за мене соромно і що всі почуваються так само погано, і що всі ми повинні старатися, тощо, тощо. Огидний самовдоволений дурень. Сьогодні я цілий день не вставав з ліжка».
«7 вересня. Сьогодні з’явився легкий вітерець, але все ще з заходу.
Ми зробили кілька миль на схід з частиною вітрила, прикріпленого до того, що Дриніян називає аварійною мачтою: бушприт встановлено вертикально і прив’язано до уламка справжньої щогли. Все ще несамовито хочеться пити».
«8 вересня. Продовжуємо рухатись на схід. Я цілими днями залишаюсь на лежаку і не бачу нікого, крім Люсі, аж поки двоє друзів не приходять спати. Люсі віддає мені частину своєї порції води. Вона каже, що дівчата не так сильно відчувають спрагу, як хлопці. Я й раніше думав, що це так, але на морі такі речі стають відомими напевне».
