тільки глипнувши, хлопець затремтів. Йому неймовірно пощастило, адже він вибрав єдину можливу стежку вниз — видовжений зелений земляний виступ, жахливо крутий та вузький, з обох боків якого починалося урвище. Іншого способу вибратися з долини не було. Та хіба ж він міг зробити це тепер, побачивши, як його шлях виглядає насправді? Від самої думки про це нещасному запаморочилось у голові.
Він знову розвернувся, подумавши, що так чи інак, а спершу йому слід добряче напитися з озерця. Однак щойно Юстас повернувся, ще навіть не зробивши кроку вглиб долини, як позаду нього почувся шум. Звук був зовсім тихим, однак лунав досить потужно у навколишній цілковитій тиші. Хлопець так і закам’янів на місці. А тоді подивився назад.
Біля підніжжя скелі, ліворуч при землі видніла темна діра — можливо, вхід до печери. І звідти в’юнилися два тонких пасма диму. А камені перед чорним отвором рухались (створюючи той самий шум) так, наче в темряві за ними хтось повз.
Хтось таки повз. І що набагато гірше — виповзав назовні. Едмунд, Люсі або ти відразу впізнали б цю істоту, однак Юстас не читав правильних книжок. Таку істоту він навіть уявити собі не міг — видовжена морда свинцевого кольору, тупі червоні очі, ні пір’я, ні хутра, довге гнучке тіло звивалось по землі, лапи, коліна яких стирчали над спиною істоти, наче в павука, кажанячі крила, які шарпали каміння, хвіст довжиною в кілька ярдів. А пасма диму соталися з ніздрів істоти. Юстас і гадки не мав, що перед ним дракон. Хоча, якби й мав, йому б це не допомогло.
Однак, можливо, якби хлопцеві хоча б щось було відомо про драконів, він був би дещо здивований поведінкою цього дракона. Той не сів, сплеснувши крилами, і не почав вивергати полум’я з пащі. Дим із його ніздрів скидався на дим від приску, що от-от згасне. Так само здавалося, що Юстаса він не помічає, істота дуже повільно повзла до озерця, часто зупиняючись. Навіть попри свій страх, Юстас зрозумів, що то було старе і печальне створіння. Хлопець прикинув, чи варто йому спробувати втекти. Однак істота може обернутись, якщо почує шум. Що, коли вона не така вже й немічна? Що, коли прикидається? Та й узагалі, який сенс намагатися втекти від істоти, котра вміє літати?
Створіння доповзло до водойми і поклало на гравій своє жахливе, вкрите лускою підборіддя: однак, перш ніж зробило перший ковток, воно раптом голосно крекнуло чи закричало — і після кількох судом та конвульсій впало на бік, виставивши в повітря пазуристу лапу. З відкритого рота вихлюпнулося трохи темної крові. Дим з ніздрів на якусь мить став чорним, а тоді відлетів і зник. І більше не з’явився. Це був трюк монстра — в такий спосіб він заманював мандрівників до їхньої загибелі. Однак хлопець не міг чекати вічно. Він зробив крок ближче, тоді два — і зупинився знову. Дракон залишався* нерухомим. Хлопець зауважив, що з очей тварюки зник червоний вогник.
І нарешті Юстас наважився підійти до тіла. Тепер він вже був певен, що істота мертва. Здригнувшись, хлопець торкнувся до неї — нічого не трапилось.
Полегшення було настільки відчутним, що Юстас мало не засміявся вголос. Він почувався так, наче боровся з драконом і вбив його, а не просто бачив смерть істоти. Переступивши через тушу, він підійшов до водойми, щоб напитись, бо спека ставала нестерпною. Юстас не здивувався, почувши звуки грому. Майже відразу по тому зникло сонце і, перш ніж мандрівник закінчив пити, навколо вже тарабанили великі краплі дощу.
Клімат цього острова був не надто приємний. Менше ніж за хвилину Юстас ущерть змок і напівосліп від потужної зливи, подібної до якої в Європі ніколи не бачили. Не було сенсу навіть пробувати вийти з долини, поки злива не вщухне. Хлопець кинувся до єдиного доступного прихистку — драконової печери. Там він ліг і спробував віддихатись.
Більшості з нас відомо, чого варто чекати від драконячого барлогу, однак, як ми вже знаємо, Юстас читав неправильні книжки. Там багато писалося про експорт та імпорт, про уряди та дренаж, але ні слова не було про драконів. Ось чому
