— Кісток немає, - сказав Едмунд. — Супротивник мав би забрати обладунки і залишити тіло. Хто зустрічав таких вояк, котрі, перемігши у битві, дбатимуть про тіло і покинуть зброю?
— Можливо, його убив дикий звір, — припустила Люсі.
— Це мав би бути страшенно розумний звір, — сказав Едмунд, — котрий уміє знімати з людей кольчуги.
— Може, дракон? — висловився Каспіян.
— Не підходить, — сказав Юстас. — Дракон на таке не здатний. Я добре знаю.
— Так чи інак, давайте забиратися з цієї місцини, — запропонувала Люсі. Після того як Едмунд завів розмову про кістки, вона більше не могла тут сидіти.
— Як хочеш, — погодився Каспіян, підводячись. — Не думаю, що ці речі варті того, аби їх забирати з собою.
Спустившись униз, вони підійшли до невеликої прогалини між камінням, крізь яку річка витікала з озера, і зупинилися, милуючись глибокою водою у кільці скель. Якби день був спекотним, хтось без жодного сумніву спокусився б купанням тут, а решта вгамували б спрагу. Скажімо, Юстас був ладен нагнутись і зачерпнути руками води, коли це Рипічип та Люсі одночасно вигукнули:
— Дивіться! — тож він забув про воду і звів очі. Дно водойми було всіяне великими сіро- голубими каменями, вода вражала прозорістю, і крізь неї виднілася зроблена з золота фігура чоловіка у повен зріст. Фігура лежала долілиць, простерши руки над головою. І сталося так, що, поки вони роздивлялись статую, хмари розступилися і визирнуло сонце. Золота форма була суцільною з голови до ніг. Люсі подумала, що це найкрасивіша статуя, яку їй довелося бачити в житті.
— Оце так! — присвиснув Каспіян. — Це варто було побачити! Як ви гадаєте, ми зможемо її витягнути?
— Ми можемо за нею пірнути, пане, — сказав Рипічип.
— Це не годиться, — мовив Едмунд. — Принаймні, якщо це справжнє золото — суцільний злиток золота — він надто важкий, щоб ми могли підняти його. А глибина водойми — від дванадцяти до п’ятнадцяти футів. Однак зачекайте кілька секунд. Як добре, що я прихопив свій спис для полювання. Побачимо, яка тут глибина. Потримай мене за руку, Каспіяне, я трохи нахилюся над водою.
Каспіян взяв Едмунда за руку, і той, нахилившись уперед, почав занурювати спис у воду.
Коли спис увійшов наполовину, Люсі сказала:
— Не думаю, що та статуя золота. Це так відбивається світло. Твій спис має такий самий колір.
— Що трапилось? — запитали одночасно кілька голосів, оскільки Едмунд несподівано випустив списа.
— Не міг його втримати, — задихано відповів хлопець. — Він став надто важким.
