— Але що спільного все це має з нами? — озвалася нарешті Люсі. — Я не розумію.
— Оце номер! Хіба я не закінчив і не виклав усе на чистоту? — здивувався Голос Шефа.
— Ти виклав усе, виклав усе ясно, шефе, — загриміли захоплено Інші Г олоси. — Ніхто б не виклав цього ясніше і краще. Розповідай далі, шефе, розповідай далі.
— Але ж я не мушу розповідати всю історію спочатку. — почав Г олос Шефа.
— Ні. Це зовсім не вимагається, — водночас відповіли Каспіян і Едмунд.
— Отже, щоб усе це викласти кількома словами, — знову озвався Г олос Шефа, — ми вже віддавна все чекаємо на якусь маленьку дівчинку з далеких земель, таку, як ти, панянко, котра пішла би на гору, взяла Книгу Чарів, знайшла в ній закляття, яке здатне зняти закляття
^ т *5
невидимості, і промовила його. І всі ми заприсяглися, що коли на острові з являться перші чужоземці з маленькою дівчинкою, звичайно, бо якби її не було, все би було по-іншому, тому ми заприсяглися, що не дозволимо їм поїхати, поки вони не зроблять для нас того, що нам так треба! І саме тому, мої шляхетні панове, якщо ваша дівчинка введе нас в оману, нашим обов’язком буде перерізати вам усім горлянки. Але тільки з почуття обов’язку, сказати б, і, я сподіваюся, без жодної образи.
— Я не бачу вашої зброї, - сказав Рипічип. — Чи вона також невидима? — Ледве він вимовив ці слова, як вони почули свист і в одне з дерев увіткнувся спис.
— Це спис, — почувся Г олос Шефа.
— Так, це спис, шефе, це спис, — притакнув хор Інших Голосів. — Краще не скажеш.
— А цей спис я тримав у руці, - вів далі Голос Шефа. Нашу зброю можна побачити лише тоді, коли вона випадає в нас із рук.
— Але чому ви хочете, щоб саме я це зробила? — запитала Люсі. — Чому цього не зробить хтось із вас? Чи серед вас нема дівчаток?
— Ми не наважуємось, не наважуємось, — промовили Голоси. — Ми ніколи знову не зайдемо на гору.
— Інакше кажучи, — сказав Каспіян, — ви хочете, щоб ця маленька пані зіткнулася з небезпекою, бо ви не наважуєтесь про це попросити своїх власних сестер і дочок!
— Саме так, саме так, — охоче підтвердили Голоси. — Ти не міг цього сказати краще. Ех, ти, мабуть, освічений. Це кожному видно.
— Ви всі огидні. - почав Едмунд, але Люсі його перебила:
— Я мушу йти на гору вночі чи можна серед білого дня?
