назвати покаранням. Якби все йшло добре, він би ще тисячу років сяяв взимку на південному небосхилі.
— Що ж він накоїв, пане? — запитав Каспіян.
— Сину мій, — мовив Раманду, — не тобі, нащадкові Адама, знати, які провини лежать на зірках. Однак ходімо, за цією бесідою ми марнуємо час. Ви рішуче налаштовані? Чи попливете далі на схід, аби повернутися назад, залишивши назавжди одного з вас, щоб зруйнувати чари? Чи рушите на захід?
— Безперечно, пане, — вигукнув Рипічип, — які питання? Це пряме завдання нашої подорожі — звільнити від чар цих трьох лордів.
— Я такої ж думки, Рипічипе, — відповів Каспіян. — І навіть якби думав інакше, моє серце не витримає, якщо «Досвітньому Мандрівникові» не вдасться підплисти якомога ближче до Краю Світу. Проте я непокоюся за команду. Вони погодилися йти на пошуки сімох лордів, а не для того, щоб досягнути краю Землі. Якщо ми попливемо звідсіля на схід, ми попливемо, щоб знайти край, останню точку сходу. І нікому невідомо, як далеко вона розташована. Вони хоробрі хлопці, та я помітив ознаки втоми від мандрівки і прагнення побачити, як ніс нашого корабля знов уткнеться в береги Нарнії. Не впевен, що ми повинні пливти далі без їхньої згоди. А ще цей бідолашний лорд Руп. Г еть розбита людина.
— Сину мій, — проказав старий-зірка, — пливти до Краю Світу з людьми, котрі цього не бажають або введені в оману — справа марна, навіть якби ти цього хотів. Не так знімаються великі чари. Вони повинні знати, куди прямують і навіщо. Але хто цей розбитий чоловік, про якого ти кажеш?
І Каспіян розповів Раманду Рупову історію.
— Я можу дати йому те, чого він потребує найбільше, — сказав Раманду. — На цьому острові спати можна без обмежень та міри, і сон цей — без найменшого натяку на нічні сновидіння. Нехай сяде поруч з оцією трійцею і аж до вашого повернення впивається
забуттям.
— Ох, давай так і зробимо, Каспіяне, — мовила Люсі. — Впевнена, йому це страшенно сподобається.
У цю мить їхню розмову перервав звук кроків та голосів: наближалися Дриніян та решта корабельної команди. Побачивши Раманду та його доньку, всі завмерли від здивування — а тоді як один оголили голови, адже то, безперечно, були надзвичайні люди. Дехто з моряків печально обвів поглядом порожні тарелі та пляшки на столі.
— Мілорде, — звернувся король до Дринія на, — якщо ваша ласка, відішліть на «Досвітнього Мандрівника» двох чоловіків з повідомленням лордові Рупу. Перекажіть йому, що останні з його давніх супутників тут і що вони сплять сном без сновидінь, і що він може до них приєднатися.
Коли це було зроблено, Каспіян попросив решту моряків сісти і виклав перед ними всю ситуацію. Коли він закінчив, запала тривала мовчанка, чулося лише тихе перешіптування, аж поки нарешті не звівся на ноги головний лучник зі словами:
— Дехто з нас уже давно хоче запитати вас, Ваша Величносте, як ми дістанемося додому, коли повернемось — байдуже, повернемось сюди чи в інше місце. Весь час віяли західні та північно-західні вітри, за винятком днів, коли стояв штиль. І якщо це не зміниться, хотів я би знати, як ви сподіваєтесь повернутись до Нарнії. Якщо ми будемо веслувати, то майже немає шансів, що вистачить запасів.
