зробили, як ви наказали, тоді уже… — Що ж… Годину можете перепочити у цьому кабінеті. Чи Марта організує вам екскурсію столицею. А за годину вам зателефонують з дому… Повірте. — Вірю, — усміхнувся лікар. Диво. Раз-два — і справу вирішено. А він знав — у центрі швидко розберуться. Марта зникла, Сердюк ішов до дверей, і Івану Степановичу раптом захотілося сказати щось душевне і тепле, аби подякувати народному обранцеві, бо, певно ж, зайнята людина, а знайшов час, вислухав простого лікаря з району і став на захист лікарні. — Синочок такий у вас… гарний хлопець, — сказав Сердюкові у спину. — Оце тільки з дівчиною в нього… учора уночі… Бац! В яблучко! По яйцях! Сердюка аж скрутило біля дверей. Незграбно обернувся, подивився дядькові в очі, наче намагався зрозуміти, що саме той бачив і знає, та на пряме запитання не наважився, інтуїція підказувала — не можна, зав'язнеш по вуха. — Я попрошу Марту, щоби вона допомогла вам з квитком і довезла до вокзалу… — пробелькотів і вискочив з голої кімнатки. Перелякана Марта бігла за шефом з розгорнутим блокнотом у руці. Розлючений Сердюк нісся коридором, мізки вже працювали. Година часу. П'ять хвилин на дії, п'ятдесят п'ять на прийняття рішення. Велика гра? Здається, так. Подати електрику до райлікарні і тим врятувати Макса… Адміністрація, райенерго — порожні звуки. Зв'язуватися треба з власником цукрового заводу — він хазяїн району, йому всі служать. І тут — заковика. Власник цукрового заводу Ростислав Коноваленко — його колишній комсомольський шеф, персональний ворог з тридцятирічним стажем. No connect! — Де Макс? — Марті на ходу. — Поїхав додому. — Шиллєр? — Продивляється матеріал, відзнятий телевізійниками. — Івана Баклана, нашого мента славного! У мій ресторан. За півгодини. Сама… — …на зв'язку! — підхопила із завзяттям. — Дурепа! Дослухай, а потім… Сама при цьому лікареві. Поки я не зателефоную — абсолютна ізоляція від суспільства. Тільки ти і він, як Ромео і Джульетта. Зрозуміло? — А що мені з ним робити? — У шашки грати! — люто. І вискочив з коридору. Мізки працювали. Якщо після тридцяти років мовчазної ненависті він зателефонує Коноваленку і, ніби нічого не сталося, попросить увімкнути електрику в райлікарні, той, скоріш за все, не відмовить — добре знає можливості Сердюка. Скільки зажадає за послугу? Не важливо! Сердюк не звик платити по рахунках. І принижуватися перед Коноваленком не буде. Звичайно, якби не ця ідіотська номінація «Сірий кардинал», він би вчинив простіше. Наприклад, викликав до себе когось із міністерства енергетики і просто наказав врубити хворим лампочку, але все зводилося до того, що світ має знати, завдяки кому в райлікарню повернулася цивілізація. І звіряча інтуїція підказувала — дядько потрібний. Він ще згодиться, коли мова заходитиме про добрі справи народних обранців. А на шляху — Коноваленко. Сердюк швидко дійшов до автівки. Водія — геть. Сам за кермо. По газах. Мізки працювали. Можна нейтралізувати, як любить казати мент Баклан, самого Коноваленка. Ну, їй-богу, скільки років можна тремтіти від люті? Не діти давно. Спокою хочеться. Хай спочине з миром… Ні. Мало часу. За годину просто фізично неможливо нейтралізувати Коноваленка й увімкнути електрику в лікарні. Мізки працювали. А якщо нейтралізувати лікаря? Макс буде у безпеці, а номінація «Сірий кардинал» мине під знаком негативного підкилимного впливу заради власної наживи. Недобре. Рома Шиллєр має рацію: треба видаватися «сірим кардиналом» інтересів простого люду. Довіритися інтуїції. Ніколи не зраджувала. А що інтуїція каже? Мовчить? Діяти в лоба! Доконати і розорити злопам'ятного Коноваленка. Просто зараз відрядити в район бійців з охоронної фірми. Захопити райенерго і врубити вже світло тій лікарні. Позов на Коноваленка — через жадібного бізнесмена в лікарні мруть хворі. Блискавично, але… Хто дасть гарантії, що Коноваленко не піде ва-банк? Не розпатякає на увесь світ про зґвалтування тридцятирічної давнини… Після того Сердюк угору під крилом Перепечая пішов, а Коноваленко скнів до часу. Так було, а Ростик обов'язково розкаже про політичні переслідування комуніста-ґвалтівника Перепечая, ніби не сам для нього по горілку бігав. Перевіряти ніхто не буде, та і як — Соня мертва, а от він, Володимир Сердюк, одружений з донькою ґвалтівника Перепечая. Недобре. Не можна Коноваленка напряму чіпати. Інший варіант. Залишитися у звичному середовищі — темній, практично не висвітленій суспільною увагою ковбані влади. Дати грошей журналюгам, хай оберуть іншого «сірого кардинала». Тоді можна увімкнути електрику в лікарні без ідентифікації. Ні! Журналістська сволота вже оголосила його «сірим кардиналом» на всю країну. Розібратися! Обов'язково розібратися: що за… Хто їм взагалі дозволив торкатися Сердюкового імені?! Закрити журнал! Ні! Довести до банкрутства. Другий варіант кращий — хай помучаться! Але це — потім. Зараз що? А зараз можна удати з себе дурника — мовляв, не знав, не відав, що цукровий завод належить Коноваленку. Директора заводу — у підвал. Захоче врятувати сім'ю, на карачках полізе в райенерго і накаже врубити лікарні електрику. Добре? Ні! Схема нормальна, тільки Сердюк весь у білому в неї не вписується. Що за… Як? Як легально, легітимно і красиво засвітитися у цій справі?! Замислився… Є! Є, щоб ви усі повиздихали з вашими номінаціями! Він і не повинен світитися… Не повинен! Справжній «сірий кардинал». Випадкова журналістська знахідка — зняли прохача, тобто просту людину, яка приїхала до народного депутата Володимира Сердюка. І все. Сердюк більше ніде й не повинен світитися. Хай світяться вікна в лікарні. І висновок — оце і є справжній Сердюк, скромна порядна людина, яка не афішує своїх добрих справ. Геніально! Ромі Шиллеру — у морду! Чому він замість Роми працює?! Полегшало. Тепер головне — як увімкнути ту кляту електрику? Мобільний ухопив:
Вы читаете РАЙ.центр
Добавить отзыв
ВСЕ ОТЗЫВЫ О КНИГЕ В ИЗБРАННОЕ

0

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.

Отметить Добавить цитату