ЛЕОПОЛЬД. Тоді я не зможу тобі цього сказати. Мені треба, щоб ти була поруч.
ФЕЛІЦА. Ну ось я й сиджу.
21 серпня. Сьогодні одержав книжку К’єркегора «Книга судді». Як я й здогадувався, його доля, попри суттєві відмінності, дуже схожа на мою, принаймні він на тому самому боці світу. Він, як товариш, схвалює мої дії. Я начеркав до батька такого листа - відішлю його, якщо матиму силу, завтра:
«Ви зволікаєте з відповіддю на моє прохання, що цілком зрозуміло - будь-який батько вчинив би так само щодо будь- якого жениха; але приводом для мого листа стало зовсім інше; найбільше, на що я сподіваюся, - це що Ви сприймете листа спокійно. Я його пишу, бо потерпаю, що Ваші зволікання чи роздуми мають загальніші причини, ніж те єдине місце - а тільки воно й мало їх викликати - з мого першого листа, яке могло мене виказати. Я маю на увазі місце, де йдеться про те, яка нестерпна в мене служба.
Ви, мабуть, не звернете уваги на це слово, а дарма, краще б Ви детально розпитали в мене про нього, і тоді я коротко й чітко відповів би таке: моя служба мені нестерпна, бо суперечить єдиній моїй мрії і єдиній моїй професії, а саме: літературі. Позаяк я - ніщо інше, як література, і не можу й не хочу бути нічим іншим, моя служба ніколи не зможе мене захопити, скоріше вона остаточно мене занапастить. Мені вже недалеко до цього. Я постійно перебуваю в щонайтяжчому нервовому стані, а нинішній рік, сповнений мук і турбот про майбутнє моє й Вашої дочки, цілком довів мою неспроможність до опору. Ви можете запитати, чому я не покину службу й не спробую жити - маєтності в мене нема - літературними заробітками. На це я можу тільки дати жалюгідну відповідь, що мені несила зробити це; наскільки я в змозі оцінити своє становище, я швидше загину на своїй службі, і станеться це дуже скоро.
А тепер порівняйте мене зі своєю дочкою, цією здоровою, веселою, природною і міцною дівчиною. Хоч би скільки я повторював їй у своїх майже п’ятистах листах і хоч би скільки вона заспокоювала мене своїм, щоправда, не надто переконливо обґрунтованим «ні», від правди ніде дітися: зі мною вона, наскільки я можу судити, має бути нещасна. Я - ні, не тільки через зовнішні обставини, а переважно через свою вдачу - людина замкнута, мовчазна, нетовариська, невдо- волена, хоча особисто для себе я в цьому біди не вбачаю, позаяк це - тільки віддзеркалення моєї мети. З того, як я живу вдома, все ж таки можна принаймні зробити певні висновки. Отже, я живу в сім’ї, серед чудових і сповнених любові людей, живу чужіший, ніж чужак. З матір’ю в останні роки я не перемовляюся за день і двома десятками слів, а до батька ні з чим іншим, крім вітання, ніколи й не звертаюся. Із заміжніми сестрами й зятями не розмовляю взагалі, хоч і не лихий на них. Причина проста: мені геть нема про що з ними говорити. Все, що не належить до літератури, наганяє на мене нудьгу й викликає зненависть, бо дратує мене або стримує, хоч це, можливо, тільки здається. Сімейного життя я не розумію, у кращому разі можу його спостерігати. Родинних почуттів я позбавлений, у всіляких візитах вбачаю просто-таки спрямовану проти мене лиху волю.
Шлюб мене не змінив би, як не може мене змінити й моя служба».
ЗО серпня. Де знайти порятунок? Скільки спливає наповерх неправд, яких я вже й не пригадую. Якщо поєднання буде просякнуте ними так само, як справжнє прощання, тоді я вчинив, безперечно, слушно. У мені самому, як не брати до уваги людських взаємин, нема жодної видимої брехні. Обмежене коло чисте65.
14 жовтня. Невеличка вулиця починалася муром церковного двору по один бік і низеньким будинком із балконом - по другий. У будинку жив пенсіонер Фрідріх Мунх, колишній службовець, і його сестра Елізабет.
Табун коней вихопився із загорожі.
Двоє друзів прогулювалися вранці верхи на конях.
