Щоденники 1910-1923

Талант «церувати».

16 червня. Обговорюючи цю книжку, - не кажучи вже про нездоланні труднощі, що їх завжди приховує в собі розумова й пророча сила Блюера, - опиняєшся в скрутному становищі ще й через те, що майже кожне зауваження одразу викликає підозру, нібито хочеш іронічно порахуватися з її думками. Така підозра виникає навіть тоді, коли людина, як оце я, щодо цієї книжки про іронію думає якнайменше. Ці труднощі обговорення мають свою протилежність в інших труднощах, що їх не може подолати й сам Блюер. Він називає себе антисемітом без ненависті, sine ira et studio, й справді такий і є, але майже кожним своїм зауваженням одразу викликає підозру в тому, що він ворог євреїв, хай це буде чи то в щасливій ненависті, чи то в нещасливому коханні. Ці труднощі протистоять одні одним як природна даність, і треба привернути до них увагу, щоб, осмислюючи книжку, не наштовхнутися на ці хибні погляди й цим самим уже з самого початку не втратити здатності посуватися далі.

Кількісно, індуктивно, емпірично заперечити єврейство за Блюе- ром не можна, щодо єврейства цим методом давнього антисемітизму не скористаєшся, будь-який інший народ у такий спосіб заперечити можна, але євреїв, народ обраний, не можна, на кожен окремий закид антисемітів єврей з повним правом відповість окремо. Щоправда, Блюер дає досить поверховий огляд таких окремих закидів і відповідей на них.

Коли йдеться про євреїв, а не про інших народів, цей погляд глибокий і слушний. Блюер робить із нього два висновки, цілий і половинчастий... (Запис уривається.)

23 червня. Плана¹³⁶.

27 липня. Напади. Вчора - вечірня прогулянка із собакою. Тугг¹³⁷ Седлец. Вишнева алея на виході з лісу, в ній почуваєшся майже так само затишно, як у кімнаті. З поля повертаються чоловік і жінка. Дівчина в брамі конюшні на занедбаному обійсті, так наче бореться зі своїми могутніми персами, невинно-уважний тваринний погляд. Чоловік в окулярах везе тяжко навантаженого кормом візка, уже літній, трохи горбатий, проте внаслідок напруження тримається дуже рівно, високі чоботи, жінка із серпом - поруч із ним і ззаду.

26 вересня. Два місяці нічого не записував. Із перервами непоганий час, який я завдячую Отлі. В останні дні знову крах. Його першого дня зробив у лісі своєрідне відкриття.

14 листопада. Увечері весь час 37,6 - 37,7. Сиджу за письмовим столом, нічого не вдається, на вулицю майже не виходжу. І все ж таки нарікати на хворобу - це тартюфство.

18 грудня. Весь час у ліжку. Вчора «Або - або»¹³⁸.

12 червня. Жахи останнього часу, незліченні, майже безперервні. Прогулянки, ночі, дні, не здатний ні на що, крім болю.

І все ж таки. Ніяких «і все ж таки», хоч би як злякано й насторожено ти на мене дивилася, Крижановська, з листівки, що стоїть переді мною.

Чимдалі з більшим острахом сідаю писати. Воно й не дивно. Кожне слово, повернуте рукою духів (цей помах руки - характерний їхній рух), обертається списом, наставленим проти того, хто щось висловлює. Особливо такі зауваження. І так