Перонний квиток, це грубе втручання в сімейне життя мені незнайоме.
Сам150 у читальній кімнаті, разом із глухуватою жінкою, якій я, коли вона подивилася кудись убік, навіщось відрекомендувавсь і яка вважає, що отой дощ надворі, про який я згадав, - та сама ненастанна духота. Вона робить картками закладки в книжці, яка лежить збоку і в яку вона напружено вдивляється, підперши голову кулаком, де стримить, мабуть, ще добра сотня невикористаних малесеньких, задрукованих з обох боків карток. Поруч зі мною, але спиною до мене, одягнений у чорне старець читає «Мюнхнер нойєсте нахріхтен». - Рясна злива. - їхав з одним євреєм-ювеліром. Він із Кракова, років йому десь за двадцять, два з половиною роки жив в Америці, тепер два роки був у Парижі й лише два тижні мав там роботу. Платили погано (всього лиш десять франків за день), почати свою справу нема з чого. Коли ти в місті новенький, то не знаєш, скільки коштує твоя робота. Добре жити в Амстердамі. Переважно краківці. Щодня знаєш, що нового в Кракові, бо весь час хтось їде туди або приїздить звідти. Цілі вулиці розмовляють лише польською. Добре платять у Нью- Йорку, там усі дівчата заробляють багато й мають змогу гарно вбиратися. Париж годі й порівнювати, це видно з першого погляду, щойно ступиш на бульвар. З Нью-Йорка він поїхав через те, що його родичі тут і пишуть йому: мовляв, ми живемо в Кракові й також заробляємо, довго ще ти, власне, виснутимеш у тій Америці? Дуже слушно. Життя швейцарців викликає захват. Вони мають стати просто-таки здоровилами, коли так господарюють на землі й розводять худобу. А річки! Головне, щойно встав - і одразу в свіжу воду. - У нього довгий кучерявий чуб, у який він час від часу запускає пальці, в очах яскравий блиск, трохи горбуватий ніс, унизу на щоках ямки, костюм американського крою, обшарпана сорочка, опалі шкарпетки. Валізка в нього невеличка, але він, коли виходить, несе її так, немовби там бозна-який тягар. Його німецька звучить схвильовано через англійські наголоси й звороти, про жаргон шкода й казати, так відчутно дає про себе знати англійський елемент. Дуже жвавий, хоч і цілу ніч у дорозі. «Ви австрієць? Атож. У вас такий комір від дощу. Його носять усі австрійці». Я показую рукава, намагаючись довести, що це не комір, а пальто. Він залишається при своїй думці, що всі австрійці носять коміри. Просто накидають їх зверху. При цьому він звертається ще до одного пасажира й показує йому, як вони це роблять. Він робить такі рухи, немовби пристібає щось ззаду до комірця сорочки, нахиляється всім тілом, щоб подивитися, чи воно тримається, потім натягує це «щось» спершу на праве, потім на ліве плече й нарешті весь немовби закутується, і його, як не важко здогадатись, огортає приємне тепло. Сидячи, він перебирає ногами й показує, як легко й просто-таки безтурботно австрієць може ходити з таким коміром. І при цьому - майже ні крихти іронії, просто це демонструє людина, яка багато попоїздила й дещо побачила. Додається й щось дитяче.
Моя прогулянка в темному скверику перед санаторієм.
Ранкова гімнастика під мелодію пісні «Чарівний ріг», яку хтось грає на пістоні.
Секретар, який щозими вирушає пішки в похід до Будапешта, Південної Франції, Італії. Босоніж; харчується лише невареною їжею (хліб із подрібненого зерна, інжир, фініки); два тижні жив із двома іншими такими, як сам, неподалік від Ніцци, переважно голяка, в покинутому будинку. Невеличка товста дівчинка, раз у раз колупається в носі, тямуща, але не дуже вродлива, ніс не обіцяє їй майбутнього, звати її Вальтраута, одна фройляйн каже про неї, нібито вона щось випромінює.
Колони в їдальні, зображення яких у проспекті (високі, лискучі, мармурові-премармурові) мене аж налякало, і через них я, коли плив на невеличкому пароплаві, проклинав себе, а насправді виявилося, що їх зроблено досить по-міщанському, з цегли, а тоді незграбно розмальовано під мармур, і вони дуже низькі.
Весела розмова якогось чоловіка під грушею навпроти мого вікна з дівчиною на першому поверсі, котрої мені не видно.
Приємне відчуття, коли лікар знов і знов прослуховував моє серце, повертав мене на всі боки, але так нічого й не з’ясував. Особливо довго він промацував груди коло серця, це тривало так довго, немовби він робив це сливе бездумно.
