Щоденники 1910-1923

Маджоре пропустити, Лугано, Мілан, поїздка містами до Болоньї.

Лугано - Париж.

Луґано - Мілан (кілька днів) - Маджоре.

У Мілані: просто до Парижа (можл. Фонтенбло).

Зійшли у Стрезі. Завдяки цьому подорож уперше дістає непогану ретроспективу й перспективу, вона виросла, і її можна обхопити в талії. Я ще зроду не бачив людей такими маленькими, як у галереї¹⁴⁷. Макс запевняє, галерея здається такою високою тільки через те, що будівлі бачиш і знадвору, я це заперечую, вдаючись до якогось уже забутого доказу, - я взагалі завжди ставатиму на захист цієї галереї. У ній майже нема зайвих оздоб, вона не затримує погляду і через те, а також через свою висоту здається короткою, однак витримує й це. Вона утворює хрест, крізь який вільно дихає повітря. З соборного даху люди здаються більшими, ніж у галереї. Завдяки галереї я можу цілком утішитися тим, що не бачив давньоримських руїн. - У глибині вестибюля - світляний напис над публічним домом: Al vero Eden. Входять і виходять численні відвідувачі, переважно одинаки. У вузеньких прилеглих вуличках туди-сюди снують перехожі. Вулички чистенькі, на них, хоч вони й вузькі, багато хідників; з однієї з таких вузеньких вуличок, що різко завертає на іншу, ми вгледіли на останньому поверсі будинку жінку, що прихилилася до віконних ґрат. Я тоді на все зважувався легко й швидко і раптом відчув, як завжди в такому настрої, що тіло моє обважніло. Дівки розмовляли своєю французькою, як незайманки. Міланське пиво пахне пивом, а на смак як вино. Макс шкодує про те, що пише, тільки коли пише, потім - ніколи. Зі страху Макс вигулює в читальній кімнаті кішку.

Дівчина, чий живіт, коли вона сиділа, над і між розставленими ногами під прозорою сукнею не мав, без сумніву, ніякої форми; та коли вона підвелася, він витягся, як театральна декорація за прозорими лаштунками, й утворив нарешті стерпну дівочу постать. Француженка, розкіш якої відкрилася вирішальному погляду передовсім в округлих і воднораз чітко окреслених, жвавих і відданих колінах. - Владна постать схожої на пам’ятник жінки, що ховає до панчохи щойно зароблені гроші. - Дід, який згорнув обидві руки на одному коліні. - Ота, що біля дверей, з лихим іспанським обличчям, по-іспанському взялася в боки й уся випросталася в своїй схожій на шнурівку сукні з презервативного шовку. - У наших публічних домах німецькі дівчата на часинку відчужують клієнтів від їхньої нації, тут це роблять французькі дівчата. Можливо, тут бракує розуміння місцевих стосунків. - Покарана пристрасть до прохолодних напоїв: один гренадин і два оранжади в театрі, один у барі на Корсо Еммануеле, один шербет у кав’ярні в галереї, одна французька мінеральна вода Thierry, після якої враз дало про себе знати все випите доти. Сумно влягаюся спати, споглядаючи з ліжка довгий, виразно італійський проспект крізь вікно, що трохи виступає з бічного фронтону. Похмуро прокидаюся, в роті все пересохло, аж затерпло. - Елегантність поліцейських, яка зовсім не належить до їхніх службових обов’язків, коли вони зі скинутими плетеними рукавичками в одній руці й тростинкою в другій роблять службовий обхід.

5 вересня. Комерційний банк на майдані Скала. Листи з дому. - Поштівка шефові. - Дивовижний вхід до собору поміж портьєр, бурих, як у Каденаббії. - Кортить дати архітектурну картину собору, позаяк він з усіх боків - чиста гра архітектури, тут майже ніде нема лав, мало статуй під колонами, мало картин на стінах у глибині, а ті, що є, лише темні, поодинокі відвідувачі на кам’яних плитах підлоги бовваніють, як масштаби його висоти, або пересуваються, як масштаби його довжини. - Велично, але надто скоро нагадує про галерею. - Подорожувати, не роблячи жодних нотаток, а просто живучи - безвідповідально. Це смертельне відчуття одноманітного плину днів нестерпне. - Сходимо на дах собору. Італієць, що ступає попереду, намагається полегшити нам це сходження - наспівує якусь мелодію, намагається скинути піджак, зазирає в щілини, крізь які видно тільки сонце, і раз у раз тицяє пальцем у цифри, що вказують на кількість східців. - Краєвид із передньої галереї на даху. Механізм у трамваїв унизу трохи зіпсований, так мляво вони котяться, їх ведуть лише вигини колій. Один кондуктор якось перекошено й згорблено, як дивитися на нього звідси, згори, поспішає до свого вагона й ускакує до нього. - Ринва у вигляді чоловічої постаті, з якої вийнято хребець і мозок, щоб могла стікати дощова вода. - У кожному з великих барвистих вікон переважає колір одягу, що весь час трапляється на тій чи тій картині. - Макс: найглибшим враженням від Мілана був і залишається воюал у вітрині крамниці іграшок, колія, що замикається \ в коло й нікуди не веде. На думку Макса,