відвідувачів.
Коли молоде подружжя бачить невеличкі бари на відрізку водного шляху біля Версаля, у нього може скластися враження, що відкрити такий бар не важко, і можна чудово, цікаво, нічим не ризикуючи, жити, а напружено працювати тільки в певну пору дня. Такі недорогі бари виступають із сутінків десь на клиноподібному розі двох бічних вуличок навіть на Бульварах.
Відвідувачі в обляпаних вапном сорочках за столиками у приміських заїздах.
Вигуки жінки з невеличким візком із книжками ввечері на бульварі Poissoniere. Гортайте, гортайте, панове, вибирайте, все, що тут лежить, продається. Не вмовляючи купляти, ні до кого прискіпливо не придивляючись, вона викрикує далі й, ніби між іншим, називає ціну книжки, яку котресь із тих, хтось зупинився, саме бере до рук. Здається, немовби вона тільки просить, щоб швидше гортали, щоб книжки швидше переходили з рук до рук, - це можна й зрозуміти, надто коли бачиш, як час від часу хтось - наприклад, я - неквапно бере книжку, неквапно її перегортає, неквапно кладе й нарешті неквапно йде геть. Жінка поважно називає ціни книжок, таких сміховинно непристойних, що спершу навіть годі уявити собі, як можна купляти їх на очах у всіх людей.
Наскільки ж рішучішим треба бути, щоб купити книжку не в самій книгарні, а перед нею, адже це вишукування, власне, - всього лиш довільні роздуми над випадковим зібранням викладених книжок.
Сидів на двох повернутих одне до одного крісельцях на Єлисейських Полях. Надто надовго залишені надворі діти граються в сутінках, уже погано розрізняючи пороблені в піску борозенки.
Замкнена купальня, знадвору оздоблена, пригадується, на вигляд турецькими візерунками. Посеред дня її осяває металево-сіре світло, позаяк сонце просотується поодинокими променями лише крізь щілини напнутих в одному горішньому кутку полотнищ, ще дужче підкреслюючи темінь води в річці. Просторе приміщення. В кутку - бар. Учителі плавання бігають довкола басейну, відганяючи один одному клієнтів. Вони погрозливо підступають збоку до кабіни відвідувача, вимагаючи від того незрозумілими чи наполегливими словами винагороду за те, що замикають і відмикають кабіну. Вимога, поставлена незрозумілою мовою, мені видається стриманою. Grands bains du Pont Royal. У кутках на східцях стоять люди, ретельно миючись із милом. Мильна вода довкола них стоїть нерухомо. Крізь щілини видно, як річкою щось суне - то пароплави. Вся вбогість цього плавального задоволення особливо наочно виявляється в розмові двох відвідувачів із старим випивакою, який, щойно відштовхнувшися від однієї стіни, вже наштовхується на протилежну. Запах льоху. Гарні паркові лавки зеленого кольору. Багато німецької мови. В одній школі плавання над водою звисає канат для всіляких гімнастичних вправ. Питаємо про музей Бальзака, вродливий юнак зі скуйовдженим від вологи чубом пояснює нам, що ми маємо на увазі Musee Grevin (паноптикум). Він люб’язно відчиняє свою кабіну, приносить невеличкий путівник (мабуть, новорічний подарунок від якоїсь фірми), але музею Бальзака не знаходить і там. Тим часом ми вже вирішили облишити пошуки, позаяк передбачали таке, до того ж нас наполегливо від цього відмовляли. Та й в адресній книзі такого музею нема.
Гладка капельдинерка в Комічній опері досить зверхньо приймає від нас трохи чайових. Я подумав, це через те, що ми з квитками в руках, крок за кроком, один за одним підіймалися сходами нагору надто статечно, і поклав собі другого вечора в Комедії дивитися ка- пельдинерці просто в очі й чайових не давати, але тепер, засоромлений перед нею й перед самим собою, тим більше, що решта глядачів входили взагалі без чайових, дав їй чайові надто великі. У Комедії я виголосив і свою фразу про те, що не вважаю чайові «чимось неодмінним», і все ж, коли цього разу худа капельдинерка, схиливши голову на плече, поскаржилася, що адміністрація їй не платить, я знов мусив давати гроші.
Сцена на початку, коли чистять чоботи. Діти, супроводжуючи сторожу, спускаються сходами такою самою ходою. Враження таке, що увертюру грають абияк, отож тим, хто спізнився, легше відчути загальну атмосферу. Так сприймають звичайно тільки оперету. Зовсім проста постановка. Сонні статисти, як у всіх виставах, котрі я бачив у Парижі, тоді як у нас вони такі жваві, що їх важко стримати. На вузенькій вуличці перед входом до театру стоїть, оточений невеликим гуртом
