її багаж не вміщався в ґалереї. Крім старої Фернандиної скрині, з якою Амаранту Урсулу вирядили до Брюсселя, вона привезла з собою дві скрині з сукнями, чотири великі валізи, мішок з парасольками, вісім коробок із капелюшками, велетенську клітку з п'ятдесятьма канарками та велосипед, розібраний і складений у спеціальному футлярі, що його можна було нести, як віолончель. Вона жодного дня не спочила після довгої дороги. Надягла поношений полотняний комбінезон чоловіка, привезений разом з іншими речами цього автомобіліста, й узялася до
наступного оновлення будинку. Порозганяла рудих мурах, які вже остаточно заволоділи ґалереєю, знову воскресила трояндові кущ", з корінням повиривала бур'яни, наново понасаджувала в квіткові горщики папороть, материнку та беґонії. Очолила команду столярів, слюсарів і мулярів — вони позашпаровували тріщини в підлозі, понавішували вікна й двері, полагодили меблі, побілили будинок усередині та зовні, і вже через три місяці після її приїзду в ньому запанувала атмосфера молодості й веселощів епохи піаноли. Такої людини, як Амаранта Урсула, ці стіни ще не бачили: вона о будь-якій порі й за будь-яких обставин мала чудовий настрій, завжди була готова співати, танцювати й викидати в кошик для сміття застарілі речі та звичаї. Вона повимітала рештки похоронного причандалля й купи всякого непотребу, що понакопичувався по кутках. І тільки з пошани до Урсули залишила на стіні портрет Ремедіос. «Ви лишень подивіться! — кричала Амаранта Урсула, вмираючи від сміху. — Прабабуся в чотирнадцять років!» Якийсь муляр почав був розповідати їй, що будинок населений привидами і єдиний надійний спосіб повідганяти їх — це розпочати пошуки схованих ними скарбів, але Амаранта Урсула між двома вибухами сміху заявила, що не вірить у чоловічі забобони. Вона була така щира, така самостійна, така сучасна, що Ауреліано, забачивши її, не знав, куди подіти свої руки та ноги. «Ог-го! — радісно закричала вона, розкривши до нього свої обійми. — Та ви тільки подивіться, як він виріс, мій любий людожер!» І перш ніж Ауреліано здобувся на відповідь, вона вже поставила платівку на диск портативного патефона, який привезла з собою, й заходилася навчати Ауреліано модних танців. Вона зажадала, щоб він змінив засмальцьовані штани, успадковані від полковника Ауреліано Буенд'а, подарувала йому кілька квітчастих сорочок, гарні черевики й виштовхала його на вулицю.
Жвава, маленька й неприборкана, як Урсула, вона своєю красою й чарівністю майже не поступалася Ремедіос Прекрасній і була обдарована рідкісним талантом вгадувати наперед моду. Останні журнали мод, які надходили поштою, постійно підтверджували, що вона не помилилася в моделях — сама їх придумувала й сама шила на допотопній Амарантиній машинці. Вона передплачувала всі журнали мод, усі видання з мистецтва та популярної музики, що виходили в Європі, але, розгорнувши журнал або книжку, вже бачила, що все в світі ведеться так, як це їй уявлялося. Залишалося незбагненним, чому така розумна, обдарована жінка повернулася до цього мертвого містечка, засипаного пилом і пригніченого спекотою, ба навіть більше — повернулася з чоловіком, у котрого грошей з лишком вистачило б на життя в будь-якій частині світу і котрий так палко кохав її, що дозволяв водити себе на шовковому повідку. Проте дні минали, й ставало чимдалі очевидніше, що Амаранта Урсула має на думці залишитися тут назавжди, — всі її плани були розраховані на довгий проміжок часу, а всі наміри зводилися до того, щоб забезпечити собі зручне життя й спокійну старість у Макондо. Клітка з канарками свідчила, що її рішення не було раптовим. Згадавши, що мати в одному листі повідомила про загибель птахів, Амаранта Урсула на кілька місяців затрималася в Європі, дочекалась пароплава, який заходив на Щасливі — Канарські острови, і, прибувши туди, купила двадцять п'ять пар найпородистіших канарок, намірившися знову заселити небо Макондо. З усіх її невдалих задумів це був найневдаліший. У міру того як канарки давали потомство, Амаранта Урсула випускала їх одну за одною, та досить булоптахам відчути себе на волі, як вони відразу летіли геть з міста. Даремно намагалася вона спокусити їх кліткою, спорудженою на Урсулине замовлення ще в дні першої перебудови будинку. Даремно лаштувала їм гнізда з клоччя серед гілок мигдалевих дерев, посипала дахи канарковим сім'ям і всіляко спонукала до співу птахів, які позалишалися в неволі, щоб вони своїм щебетанням переконали дезертирів повернутися, все одно — випущені на волю птахи стрімко злітали в небо й робили над містом коло тільки для того, щоб визначити, в якій стороні світу лежать Канарські острови.
Минув рік від дня повернення Амаранти Урсули; за цей час їй не вдалося ні заприятелювати з жителями Макондо, ні влаштувати яке-небудь свято, але вона все ще не втрачала над'ї вдихнути життя в цих людей, переслідуваних нещастями. Ґастон, її чоловік, намагався не суперечити своїй дружині, хоч іще в той смертельно жаркий полудень, коли вони висіли з поїзда в Макондо, він зрозумів, що її рішення повернутися викликане неясною тугою за батьківщиною. Переконаний, що дійсність розвіє цю тугу, він навіть не став складати велосипеда, а цілісінькі дні копався в купах павутиння, обметеного зі стін мулярами, вишукуючи в них найгарніші павучі яйця. Відтак
