Якщо півень виграє, — сказала жінка. — А якщо програє? Ти не подумав, що півень може програти.
Цей півень не може програти.
Але уяви собі, що програє.
Ще сорок п'ять днів, маємо досить часу про це подумати.
Жінку пойняв розпач.
А доти що ми їстимемо? — запитала вона, схопила полковника за комір і сильно струснула його. — Скажи мені, що ми їстимемо?
Полковникові потрібно було сімдесят п'ять років, — цілих сімдесят п'ять років життя, що спливали хвилина за хвилиною, — аби дожити до цієї миті.
Він відчув себе очищеним, міцним і непереможним, коли відповів:
Лайно.
З іспанської переклали Лев ОЛЕВСЬКИЙ, Женев'єва КОНЄВА [Картинка: doc2fb_image_03000009.png]
ХРОНІКА ВБИВСТВА, ПРО ЯКЕ ВСІ ЗНАЛИ ЗАЗДАЛЕГІДЬ
Лови кохання — це соколині лови. Жіль Вісенті
I
Того дня, коли його вбили, Сантьяго Насар підвівся з ліжка о пів на шосту ранку, бо збирався йти на пристань зустрічати корабель, на якому мав прибути єпископ. Перед тим йому наснилося, ніби він іде в гаю між смоковницями, а з неба сіється тепла мжичка, і на мить він почув себе уві сні щасливим, та коли прокинувся, йому здалося, ніби він весь обляпаний пташиним послідом. «Сантьяго завжди снилися дерева, — розповіла мені його мати Пласіда Лінеро, згадуючи через двадцять сім років події, що сталися того злощасного понеділка. — За тиждень до своєї смерті йому наснився сон, ніби він летів сам- один на літаку із сухозлотиці і той літак петляв між мигдалевими деревами, проте не зачепив жодної гілки». Ця жінка славилась тим, що непомильно розгадувала чужі сновидіння, за умови, що їх розказували їй натщесерце, а проте вона не зауважила жодної фатальної прикмети у тих двох снах свого сина, а також не звернула уваги на те, що незадовго до смерті він став бачити дерева в кожному своєму сні й одразу, як прокидався вранці, розповідав про те матері.
Не розпізнав згубного передвістя і сам Сантьяго Насар. Спав він тієї ночі мало й погано, не роздягаючись, і пробудився з головним болем і таким присмаком у роті, ніби вночі гриз мідну острогу. Проте Сантьяго Насар сприйняв це спокійно — адже вчора він цілісінький день пив і гуляв на весіллі, та й спати ліг уже над самий ранок. Багато людей, які зустрічались йому від тієї миті, коли він вийшов з дому о 6.05, і до тієї, коли годиною пізніше його закололи, мов кабана, згадували, що був він трохи сонний, але настрій мав чудовий і кожному казав наче мимохідь, що день обіцяє бути гарним. Ніхто не міг підтвердити з певністю, що Сантьяго Насар мав на увазі саме погоду.Чимало людей запевняли мене, що той ранок був сонячний і над банановими плантаціями з моря віяв легенький бриз, що й не дивно, бо за тих часів у лютому майже завжди стояла добра погода. Але більшість очевидців усе-таки сходилися на тім, що день тоді був хмурний, з розвихреним і низько навислим небом, з густим запахом застояної води, а в ту мить, коли сталося нещастя, сіялася дрібна мжичка, така, як у останньому сні Сантьяго Насара, коли він ішов у гаю смоковниць. Я тоді очунював від весільного перепою на апостольському лоні Марії Алехандріни Сервантес і прокинувся тільки тоді, коли забамкали на сполох дзвони, але подумав, що то дзвонять на честь
