Хазяїн півня має право на двадцять відсотків.
У тебе було й право на посаду, коли тебе поставили під удар на виборах, — заперечила жінка. — Ти маєш право і на пенсію ветерана після того, як ризикував власною шкурою в громадянській війні. А тепер у всіх сите, забезпечене життя, а ти вмираєш з голоду, зовсім самотній.
Я не самотній, — сказав полковник.
Він спробував щось пояснити, але його зміг сон. Вона все бубоніла і бубоніла, аж урешті спостерегла, що чоловік заснув. Тоді вийшла з-під сітки від москітів і потемки стала ходити по всій хаті, без упину говорячи сама до себе. Полковник гукнув її аж на світанку.
Вона з'явилася у дверях як привид, освітлена знизу лампою, що вже ледь блимала. Не вмовкаючи, погасила лампу, перш ніж зайти за сітку.
Давай ось що зробимо, — перебив її полковник.
Єдине, що можна зробити, це продати півня, — сказала вона.
Можна ще продати годинник.
Його не купують.
Завтра подбаю, щоб Альваро дав мені сорок песо.
Не дасть.
Тоді продамо картину.
Жінка знову вийшла з-під сітки. Від неї пахло цілющими травами.
Не куплять, — сказала вона.
Тоді побачимо, — відказав полковник спокійно, без найменшої зміни в голосі. — А тепер спи.
Він силкувався не заплющувати очей, але сон його переміг. Він запав у дивний стан без часу і простору... А через мить відчув, що його трусять за плече.
Відповідай.
Полковник не знав, коли почув це слово: до чи після сну. Світало. У зеленому мерехтінні світанку вимальовувалось вікно. Полковник подумав, що в нього гарячка. Йому пекло очі, довелось зробити велике зусилля, щоб прийти до тями.
Що можна зробити, коли не можна продати нічого? — повторила жінка.
Тоді буде двадцяте січня, — сказав полковник цілком свідомо. — Двадцять відсотків заплатять того ж дня.
