попелястий півень.
Полковник був спокійний. Наскоки йшли один за одним. Серед зливи овац'й зривався раптовий вихор; летіло пір'я, мигтіли лапи. Відкинутий на дошки бар'єру, суперник обертався й знову кидався в атаку. Полковників півень не атакував. Він відбивав наскок за наскоком і знову падав на те саме місце. Але тепер його лапи вже не тремтіли.
Херман скочив на бар'єр, підняв півня обома руками й показав його публіці, що стояла на сходах. Натовп вибухнув громом оплесків і криком. Полковникові впала в очі невідповідність між захватом юрби й непривабливою картиною бою. Все це здалось йому якимсь фарсом, що в ньому добровільно й свідомо брали участь також і півні.
З ледь презирливою цікавістю полковник оглянув круглу галерею. Збуджений натовп сунув сходами до арени. Полковник бачив мішанину блідих, страшенно збуджених, палких лиць. Усе це були нові люди. Всі нові люди селища. Ожила, як у прозрінні, давно забута мить. Полковник перескочив бар'єр, пропхався крізь натовп, що скупчився в колі, й зустрівся поглядом зі спокійними Хермановими очима. Не моргнувши, вони подивились один на одного.
Добридень, полковнику.
Добридень, — прошепотів полковник, забираючи в нього півня, і не сказав більше нічого, бо його вразило гаряче і глибоке биття птахового серця. Полковник подумав, щовперше тримає в руках саме життя.
Вас не було вдома, — сказав Херман ніяково.
Нова буря оплесків заглушила його. Полковник збентежився. Пропхався назад, не дивлячись ні на кого, приголомшений оплесками й криками, і вийшов на вулицю з півнем під пахвою.
Все містечко висипало подивитись, як іде полковник, оточений школярами. Великий негр з обмотаною навколо шиї змією виліз на стіл на розі площі й продавав ліки без ліцензії. Гурт людей, повертаючися з пристані, затримався послухати негра. Та коли пройшов полковник з півнем, він перетяг усю увагу на себе. Ніколи ще для полковника шлях додому не тягся так довго.
Він не шкодував. Давно вже тяжкий сон оповив селище, знеможене десятьма віками історії. Сьогодні (ще одна п'ятниця без листа) люди прокинулись. Полковник згадав інші часи. Побачив себе з дружиною й сином під парасолем на виставі, яку не перервав навіть дощ. Згадав керівників своєї партії, ошатних, гладенько зачесаних. Вони під ту музику обмахувались віялами у нього в дворі. До болю чітко ожив у його пам'яті гуркіт барабана.
Він .перейшов на вулицю, що тяглась понад річкою, і там теж у вируванні натовпу впізнав далекі часи виборів. Люди дивились, як вивантажується цирк. З глибини однієї крамнички якась жінка крикнула щось про півня. Полковник, заглиблений у свої спогади, пішов додому, а в вухах у нього все бриніли різні голоси, наче за ним котилась хвиля оплесків з півнячого бою.
Біля хати він обернувся до дітей.
Гайда додому. Хто зайде — вижену ременем. — Тоді замкнув двері на засув і ввійшов до кухні. Дружина вийшла, задихаючись, до спальні.
Його силоміць забрали, — крикнула вона. — Я сказала їм, що не випущу півня з хати, поки жива.
Полковник прив'язав півня до ніжки плити. Перемінив воду в бляшанці. У вухах лунав крик розлюче ної жінки.
