лакові.
Дружина помітила це.
Якщо ти не носитимеш нових черевиків, то ніколи й не розносиш їх, — сказала.
Це черевики для паралітика, — обурився полковник. — Взуття слід продавати лише після того, як хтось із місяць проходить у ньому.
Він вийшов на вулицю з передчуттям, що сьогодні надійде лист. До прибуття катерів ще залишався час, і полковник зайшов до контори дона Сабаса. Але йому сказали, що той приїде не раніш понеділка. Полковника це не схвилювало, хоч він і не передбачав цієї затримки. «Рано чи пізно приїде», — сказав він собі й попрямував до пристані вчудовому настрої від свіжого подиху сонячного ранку.
Хай би грудень тривав цілий рік, — сказав полковник сірійцеві Мойсесу, сідаючи біля нього в крамниці. — Почуваєш себе так, наче ти прозорий.
Мойсес спробував перекласти цю думку на свою майже забуту арабську мову. Безбарвна шкіра цупко обпинала сірійця з голови до п'ят, типово східний спокій проступав увсіх його рухах, важких, повільних, наче в потопельника. Він і справді був схожий на біблійного Мойсея, витягненого з води.
Так було раніше, — сказав, — якби й зараз було так, мені було б вісімсот дев'яносто сім років. А тобі?
Сімдесят п'ять, — сказав полковник, слідкуючи поглядом за поштарем. Аж тоді він побачив цирк. Латка намету на дашку поштового катера, купа різнобарвних предметів.
На мить полковник випустив з поля зору поштаря, шукаючи очима звірів серед ящиків, навантажених на інші катери. Однак не знайшов.
Цирк, — сказав він. — Це вперше за десять років приїхав.
Сірієць Мойсес глянув на катер. Тоді мішаною арабсько-іспанською мовою гукнув про цирк своїй дружині. Вона відповіла з заднього приміщення. Сірієць щось зауважив, потім переклав свою мову полковникові.
Ховайте кота, полковнику. Діти вкрадуть його, щоб продати до цирку.
Полковник уже знову стежив за поштарем.
Це цирк без звірів, — сказав він.
Однаково, — заперечив сірієць. — Линвоходці їдять котів, щоб кістки не ламалися.
Полковник очима провів поштаря понад ятками аж до майдану.
Звідти линув гамір півнячого бою. Хтось, проходячи, щось сказав полковникові про його півня. Тільки тепер згадав полковник, що на сьогодні призначено початок тренувань.
Він проминув пошту не зупиняючись і впірнув у людське вировище біля арени. В центрі арени побачив свого півня; той стояв сам, не озброєний, остроги загорнуті ганчірками, в тремтінні лап відчувався страх. Суперником його був похмурий
