який зробив з неї пов'ю, що згодом обслуговувала каучеро В'чади. Аура В'льєрос, повитуха, яка допомогла з'явитися на світ трьом поколінням нашого села, на звістку про вбивство зазнала спазму сечового міхура ідо самої смерті не могла мочитися без зонда.
Дон Рохел'о де ла Флор, чоловік Клот'льди Арменти, який у свої вісімдесят шість років мав квітуче здоров'я, підвівся з ліжка востаннє, щоб подивитися, як полосують ножами Сантьяго Насара перед замкненими дверима його будинку, і не пережив цього струсу. Плас'да Л'неро взяла ті двері на засув в останню мить, але не визнала за собою провини. «Я засунула їх, бо Д'в'на Флор заприсяглася, що бачила, як мій син увійшов у дім, — розповіла мені вона, — а то була неправда». Зате вона ніколи не могла простити собі, що не розгадала нещасливого пров'стя у синовому сні з птахами та деревами, і зрештою приохотилася до згубної тогочасної звички жувати сім'я кардам'ну.
Через дванадцять днів після злочину слідчий, призначений вести цю справу, нарешті зустрівся з мешканцями містечка. Сидячи в брудному приміщенні нашої управи та попиваючи каву, запарену в чавунці й розбавлену домашнім ромом, — надійний засіб від спричиненого спекою запаморочення голови, — він був змушений просити підкріплення з поліції — стримати натовп людей, які наринули давати свідчення, хоч їх і не кликали, бо кожен прагнув розповісти, яку важливу роль відіграв він у драмі. Слідчий нещодавно закінчив інститут і ще був у чорному форменому костюмі Вищої школи права; він носив на пальці золоте кільце з емблемою свого випуску і був самовпевнений та лірично настроєний, як це властиво безтурботним початківцям. Але його прізвища я не взнав ніколи. А про деякі риси його вдачі довідався з протоколу допиту, знайденого мною в Р'очачі у Палаці Правосуддя через двадцять років після злочину, — шукати його допомагало мені багато людей. В архіві не існувало жодної класифікації, і папки з судовими справами більше ніж за сторічний період лежали просто на підлозі нап'взруйнованого будинку в колоніальному стилі, який свого часу протягом двохдн'в правив за штаб-квартиру Френс'су Дрейков'[27].П'д час особливо бурхливих штормів нижній поверх затопляло море, й незшиті томи плавали по безлюдних приміщеннях. Я багато разів досліджував це болото давно мертвих справ, і часто мені доводилося стояти по кісточки у вод'. Проте лише випадковість допомогла мені через п'ять років невтомних пошуків викупити 322 аркуші протоколу,вкрадені з папки, в якій колись зберігалося, певне, понад п'ятсот.
Прізвище слідчого не зазначалося на жодному зі знайдених мною аркушів, та було очевидно, що того чоловіка спалювала жага літературної творчості. Він, безперечно, читав іспанських класиків і кількох латинських, а також добре знав Н'цше — дуже модного автора в тогочасних судових колах. Нотатки на берегах протоколу, здавалося, були написані кров'ю — і не тільки через колір чорнила. Слідчий був такий приголомшений загадкою, з якою йому випало зіткнутися, що багато разів збивався на ліричні відступи, протипоказані в його професії. Він просто не міг збагнути, як життя могло нанизати на один ланцюг стільки випадковостей, немислимих для літературного твору, щоб сталося це вбивство, про яке всі знали заздалегідь.
А втім, чи не найдужче стривожився він уже наприкінці свого аж надміру доскіпливого розслідування, бо ж йому не трапилося жодного знаку, бодай трохи правдоподібного, що винуватцем завданої кривди був справді Сантьяго Насар. Подруги Анхели В'кар'о, які намагалися схилити її до обману, не раз розповідали, що вона розкрила їм свою таємницю ще до весілля, але імені спокусника не назвала. На допиті ті дівчата посвідчили: «Вона повідомила нас про чудо, але не
сказала, як звуть святого». Що ж до Анхели Вікаріо, то вона наполягала на своєму. Коли слідчий, намагаючись що- небудь вивідати манівцями, запитав, чи знала вона особисто небіжчика Сантьяго Насара, вона незворушно відповіла:
— То був винуватець моєї ганьби.
Так записано в протоколі, проте без уточнення, як це сталося і де саме. Виступаючи на суді, який тривав усього три дні, прокурор підкреслив явну слабкість цього звинувачення. Слідчий був такий розгублений і розчарований повним браком доказів проти Сантьяго Насара, що інод його копітка праця, певне, здавалась йому марною і непотрібною. На аркуші 416
