То в чому ж річ, — сказав лікар. — Одне —велика клітка для іволг, і зовсім інше — ця клітка. Нема ніяких доказів, що це саме та, яку тобі замовляли.
Але ж це таки вона, — сказав спохмурнілий Балтасар. — Тому я її й зробив.
Лікар нетерпляче переступив з ноги на ногу.
Ти можеш зробити іншу, — сказала Урсула чоловікові. Потім, звертаючись до лікаря: —Ви ж можете почекати.
Я обіцяв жінці принести клітку сьогодні, — сказав лікар.
Дуже шкодую, докторе, — сказав Балтасар, — але не можна продавати вже продану річ.
Лікар знизав плечима. Дивився мовчки на клітку, витираючи хусткою спітнілу шию; невідривно, як дивляться на пароплав, що зникає в далекому мареві.
Скільки тобі дали за неї?
Балтасар мовчки глянув на Урсулу.
Шістдесят песо, — сказала вона.
Лікар не зводив погляду з клітки.
Вона дуже гарна, — зітхнув. — Надзвичайно гарна. — І рішуче попрямував до дверей, обмахуючись хусткою й намагаючись забути про клітку.
Монт'ель дуже багатий, — сказав він.
Правду кажучи, Монт'ель не був такий багатий, як здавалося, але був ладен на все, щоб стати багатим. Байдужий до новини про чудесну Балтасарову клітку, Монт'ель відпочивав у своїй господі, повній всякого добра. Дружина Монт'еля після обіду позачиняла двері й вікна — її гризла думка про смерть. Години дві лежала вона з розплющеними очима в п'втемн'й кімнаті, поки Хосе Монт'ель відбував сієсту. Нараз почулися голоси, крики, гамір. Дружина Монт'еля відчинила двері в залу й побачила Балтасара з кліткою в руках серед гурту збуджених людей. Балтасар був у білому, чисто поголений, тримався скромно, але з гідністю, як звичайно поводяться бідні, коли приходять до багачів.
Яка чудесна річ! — радісно вигукнула дружина Хосе Монт'еля, вводячи Балтасара до господи. — Я нічого подібного не бачила в житті! — І додала, дивлячись на стовпище біля дверей: — Несіть клітку до кімнати. Бач що робиться, наче на півнячий бій прийшли.
Балтасар не був чужий у господ' Хосе Монтіеля. Кілька разів, знаючи його старанність і сумлінність, Балтасару доручали тут дрібну столярну роботу. Але він ніколи не почував себе добре серед багачів. Він часто думав про них, про їхніх негарних, сварливих жінок, про їхні жахливі хвороби, і завжди відчував до них щось схоже на жалість. У Балтасара терпли ноги, коли він заходив до тих пишних покоїв.
Дома Пепе?
І він поставив клітку на стіл.
