Та жінка провадила далі і голос її був ніби швидка й нестримна течія.
І коли йому кажуть, що бридкий, а він знову накидається на неї, що тод'?
Такого порядна людина не зробить, — впевнено мовив Хосе.
А коли він таки робить? — В її голосі чулося глухе роздратування. — Якщо він непорядний і робить це, і жінка відчуває таку відразу, що ладна померти, тоді єдиний спосіб позбутися всього — вдарити його ножем знизу.
Це вкрай жорстоко, — розд'нив Хосе. — На щастя, немає такого, хто б зробив те, про що ти кажеш.
Послухай. —Жінка уже неабияк дратувалась. —Та якщо він це робить? Допусти, що робить.
Все одно, надто жорстоко, — не відступався Хосе. Він усе витирав стойку, стоячи на одному місці, не дуже уважний до розмови.
Жінка забарабанила кісточками пальців по склу. Стала колючою і нетерплячою.
Ти дикун, Хосе! —виснувала вона сердито. — І нічого не тямиш. — Тоді схопила його за рукав: — Ну скажи, що жінка мусила його вбити.
Гаразд, гаразд, — примирливо мовив Хосе. — Нехай буде по-твоєму.
Хіба це не самозахист? — сіпала його за рукав жінка.
Майже, майже, — підморгнув їй, поєднавши водночас і щире порозуміння, і жахливий компроміс співучасті. Та жінка не повеселішала, тільки спитала:
Ти збрехав би задля того, щоб захистити жінку, яка ско'іла таке?
Це залежить... — почав Хосе.
Від чого залежить? — нетерпляче перебила його жінка.
Залежить від жінки, — уточнив Хосе.
А якщо це та жінка, яку ти кохаєш? — мовила жінка. — І не для того, щоб бути з нею, розумієш? Як ти сам про це кажеш.
Гаразд, нехай буде по-твоєму, королево, — погодився Хосе розслаблено й стомлено.
Він знову одійшов. Поглянув на годинник — скоро пів на сьому. Подумав, що через кілька хвилин ресторан почнуть заповнювати люди, і ще ревніше став протирати скло, дивлячись у вікно на вулицю. Жінка сиділа мовчазна, зосереджена і з розпачливим смутком дивилася на чоловіка. Дивилася як на лампу, що гасне. І раптом озвалася скрадливим покірним голосом:
Хосе!
