Наступної суботи Хосе Аркадіо Буендіа надяг костюм із темного сукна, целулоїдовий комірець та замшеві чоботи, що їх уперше взув у день балу, і пішов сватати Ремедіос Москоте за свого сина. Корехідор і його дружина були потішені несподіваними відвідинами і водночас занепокоєні, бо не знали їх причини, а дізнавшися, вирішили, щоХосе Аркадіо Буендіа переплутав ім'я майбутньої нареченої. Щоб усунути помилку, мати підняла Ремедіос із ліжка й внесла на руках іще зовсім сонну до вітальні. її спитали, чи вона справді вирішила вийти заміж, і вона, пхинькаючи, відповіла, що хоче тільки одного: аби їй дали поспати. Хосе Аркадіо Буендіа, зрозумівши сумніви подружжя Москоте, подався за поясненнями до Ауреліано. Коли ж повернувся, то Москоте вже встигли перевдягтися у відповідне для такої нагоди вбрання, трохи переставили меблі у вітальні, наповнили вази свіжими квітами й чекали на нього в товаристві старших дочок. Пригнічений своїм дурним становищем і муками, яких завдавав йому цупкийкомірець, Хосе Аркадіо Буендіа підтвердив, що обранка справді Ремедіос. «Але ж це суперечить здоровому глуздові, — сказав занепалий духом дон Аполінар Москоте. — У нас, крім неї, іще шестеро дочок, усі вони дівчата на виданні, і кожна з радістю погодилась би стати достойною дружиною такого поважного й працьовитого кабальєро, як ваш син, а Ауреліто зупиняє свій вибір на тій єдиній, яка ще пісяє в постіль». Дружина — досить молода на вигляд жінка з опущеними очима й неквапними рухами — дорікнула йому за грубість. Після того як було випито фруктовий сік, подружжя, зворушене твердим рішенням Ауреліано, дало врешті-решт свою згоду. Тільки сеньйора Москоте попросила зробити їй таку ласку — поговорити з Урсулою віч- на-віч. Урсула стала бурчати, навіщо, мовляв, її плутають у чоловічі справи, але насправді була зацікавлена і назавтра, хвилюючись і дещо боязко, завітала до будинку Москоте. Через півгодини вона повернулася з повідомленням, що Ремедіос іще не дійшла потрібного віку. Ауреліано не визнав це за поважну перешкоду. Він, мовляв, чекав так довго, що тепер готовий чекати скільки завгодно, доки наречена дійде віку, коли зможе стати матір'ю.
Відновлену гармонію порушила тільки смерть Мелькіадеса. Хоч саму подію можна було завбачити, проте супутні обставини виявились несподіваними. Через кілька місяців після повернення у Мелькіадеса почали виявлятися ознаки постаріння, яке розвивалося так швидко й незворотно, що незабаром він перетворився на одного з отих нікому не потрібних дідів, котрі, мов тіні, бродять
кімнатами, насилу тягаючи ноги й голосно розводячись про кращі минулі часи; ніхто про цих старих не піклується, про них навіть не згадують, аж доки знайдуть якогось ранку мертвими в постелі. Спочатку Хосе Аркадо Буенд'а, захопившись такою новиною, як даґеротип'я, та пророцтвами Нострадамуса, допомагав Мельк'адесові в його справах. Та згодом чимраз частіше залишав цигана на самого себе, бо спілкуватися з ним ставало щодалі важче. Мельк'адес сліпнув і глухнув; здавалося, він плутав співрозмовників з людьми, яких знав у давно минулі історичні епохи, а на запитання відповідав незрозумілою мішаниною з різних мов. Тиняючись будинком, він промацував перед собою повітря, хоч рухався серед речей з незбагненною спритністю, неначе був обдарований інстинктом орієнтації, що спирався на близькі передчуття. Одного разу він забув вставити штучні зуби, покладені на ніч у склянку з водою біля ліжка, і в'дтод більше не послуговувався ними. Коли Урсула вирішила розширити будинок, то загадала вибудувати для Мельк'адеса окрему кімнату біля майстерні Ауреліано, якнайдалі від домашньої товкотнечі й шуму, з великим світлим вікном і етажеркою, на якій власноручно розмістила запорошені й поточені шашелем циганові книжки, крихкі аркуші паперу, списані незрозумілими знаками, та склянку з штучними зубами, де вже пустили корінці якісь водорості з маленькими жовтими квіточками. Нове місце, видно, припало Мельк'адесові до вподоби, бо він перестав з'являтися навіть у їдальні. Його можна було зустріти тільки в майстерні Ауреліано, де він просиджував годинами, списуючи таємничими карлючками привезені колись пергаменти, які були ніби зроблені з чогось твердого й сухого і розшаровувались, як листове тісто. В майстерні він з'їдав і їжу, що її двічі на день приносилаВ'с'тасьйон, — а втім, останнім часом у старого пропав апетит, він їв тільки овочі, через що невдовзі прибрав властивого вегетаріанцям кволого вигляду. Шкіра в нього покрилася ніжною пліснявою, схожою на ту, що росла на допотопному жилеті, якого він ніколи не скидав, віддих був смердючий, як у сплячої тварини. Ауреліано, заглиблений у складання віршів, врешті-решт перестав помічати його, та одного разу в бурмотінні Мельк'адеса він уловив ніби щось осмислене й став прислухатися. Єдине, що він спромігся вирізнити з заплутаного незрозумілого мимрення, було настирливе, як стукіт молотка, раз у раз повторюване слово: «рівнодення», «рівнодення», «рівнодення», — та ще ім'я — Олександр фон Гумбольдт[5].Аркад'о досяг трохи кращих успіхів у спілкуванні з циганом, коли став допомагати Ауреліано в ювелірній справі. Мельк'адес озивався на його спроби зав'язати розмову і часом казав цілі фрази іспанською, тільки вони не мали ніякого
