верби ростуть, Семене Андрійовичу, — сказав, твердо поклавши долоню на ляду стола. — Тут не захищайте!.. — Коваль у думці покепкував із себе: «Дав Турові карти в руки — адже працівники прокуратури ніколи не пропустять нагоди покритикувати міліцію!» — Але, знаєте, Дмитре Івановичу, — повернувся слідчий до Коваля, — Самсонов, оцей самий Клоун, учора на допиті сказав, що на подвір'ї вони із Кравцівим розійшлися, і тепер він не певен, можливо, Кравців і заходив у хату. Бублейников ледве сховав під повіками переможні вогники очей. — Як це «не певен»? — здивувався Коваль, який, передавши підозрюваних Туру, уже не був присутній на допиті. — А скільки часу вони діяли поодинці? І як це Самсонов «певен» чи «не певен»? Адже він все одно поряд був. — Каже, не втямив, що робиться біля дому, де подівся Кравців, бо дуже налякався. — Це схоже на легенду, — зауважив Коваль. — А ми з Іваном Панасовичем думаємо, що наступного разу Самсонов усе розповість, — сказав Бублейников, наголосивши на слові «ми». — Завтра скаже, що Кравців був у домі, але він не знає, що там робив. Післязавтра, — що Кравців примусив його на грабунок іти. А ще через день посвідчить, що той убив усіх трьох, але він, Самсонов, мовчав, бо йому теж загрожували. Тоді, на очній ставці, признається і сам Кравців. І, певно, розповість, як Самсонов допомагав убивати їхні жертви. Отже, максимум чотири-п'ять днів. Ви ж знаєте, Дмитре Івановичу, коли у злочинній групі один починає говорити щось «від себе», то це щілина, через яку можна розхитати і повалити увесь їхній хитрий будиночок, усю їхню брехню. І ми це зробимо. — Мені не здається так, — похитав головою підполковник. — Але не будемо втрачати і цієї надії, пам'ятаючи про всесторонність, про дослідження усіх можливих обставин і припущень… І з огляду на це я взяв у вас, Іване Панасовичу, санкцію на Семена Гострюка… — Санкцію то я дав, — вельможно кивнув Тур. — Хоч і досі не певен, чи слід витрачати ваш дорогий час. Тільки за настійним проханням, як ви знаєте… Мене, правда, дивує, — додав слідчий по короткій паузі. — Ви, Дмитре Івановичу, непримиренний противник суворих запобіжних заходів, усе ж попросили санкції… — Сподіваюсь, що це той самий третій, якого не вистачає. Побічні факти дають підставу так міркувати. В усякому разі, цей чернець прямо чи посередньо причетний до цього вбивства. Вегер, який сидів не за своїм столом, а в куточку, не втручався у розмову. Він теж не дуже вірив у цього «брата Симеона», хоч і не поділяв упевненості Бублейникова і Тура у злочині Кравціва та Самсонова. Останнього він не вважав здатним на кривавий злочин, а Кравців чимось викликав довіру. У своїй довгій практиці начальник карного розшуку стикався із злочинцями, які вирішували покінчити з минулим, «зав'язували», і переконався, що, прийнявши важке для себе рішення, такі люди здебільшого залишаються вірними йому. Проте поглядів своїх капітан не висловлював, даючи можливість старшим товаришам самим розбиратися. — І мене чернець щось не гріє, — зауважив Бублейников, знайшовши цілий аркушик паперу і проколовши в ньому дірочку. — Яке він може мати відношення до цієї босоти: Довгого і Клоуна? Ніякого. Тут третім може бути отой Кукушка — Самсонов на нього вже почав «колотися»… Бачите, — раптом сердито глянув на капітана Вегера, — у вас ціла банда під носом ходила, а ви й не знали… А піп? Цей чужий піп з іншої опери! — Третьому не обов'язково бути з їхньої компанії. Могли навіть не знати один одного. — Значить, ви, Дмитре Івановичу, схиляєтесь до думки, що Довгий і Клоун правду кажуть? — мало не засміявся майор. — Що у хаті хтось уже був і вбивав. — Не будемо загадувати наперед, — порадив Коваль. — Почекаймо колишнього ченця. Після того дещо проясниться. «Проясниться… Проясниться», — повторилося у його голові, немов відлуння, і знову спало на думку Наталчине: «Справа прояснювалася. Стало ясно, що дуже…» Дмитро Іванович не любив загальних міркувань, але що мав робити, коли у цій заплутаній справі досі ще не міг сказати свого певного слова. У голові його склалися плани найближчих дій, але обговорювати їх на нараді було зарано. Перед ним стояли невідкладні завдання: По- перше, знайти «брата Симеона» і розібратися з ним. По-друге, ще раз допитати Ернста Шефера, з'ясувавши нарешті все про перстень. По-третє, продовжити розшуки знаряддя убивства, ножа, можливо, того, що залишився у Каталін від її другого чоловіка — різника Андора Іллеша. По-четверте, продовжити розшуки ножів, виготовлених Кравцівим та Самсоновим. По- п'яте, поцікавитися подіями, зареєстрованими у відділеннях міліції області в ніч з п'ятнадцятого на шістнадцяте липня… Втім, це, либонь, не «по-п'яте», а «по-перше». Треба було провести таку роботу, як тільки приїхав, але, захопившись, як і всі, версіями, що самі йшли до рук, вважав це за дрібниці. А тепер, коли Кравців і Самсонов повністю перейшли до компетенції слідчого прокуратури, він може уважніше оглянутися навколо. — Хочете, товариші, — звертаючись до всіх, сказав Бублейников, — я вам зараз намалюю повну картину?.. Значить, так: спочатку увійшов у дім Кравців. Каталін іще не спала. У неї був гість, який щойно пішов; тому й не закричала! подумала — повертається назад. — Хто був цей гість? — перебив Коваль. — Це, Дмитре Івановичу, поки що не має вирішального значення. Але, звісно, і його знайдемо. — Так от, поки Кравців душив Каталін, Самсонов кинувся у спальню дівчат. Убивці добре вивчили розташування кімнат. Ілону він зарізав одним ударом ножа. — Цей щуплий Самсонов?! — відмовившись від позиції невтручання, вкинув капітан Вегер. Незважаючи на природну обережність, він уже вирішив стати відкрито на сторону Коваля. — Еге ж, Василю Івановичу, — суворо повторив Бублейников. — Оцей щуплий Самсонов. Практиці відомі випадки, коли у стресовому стані в людини з'являються неймовірні
Вы читаете Тіні над Латорицею
