молотками в руках, які вигукували: «Газет нам, газет!» — То ремонтники, що пильнують стан рейок, — пояснив він, коли така група трапилася їм уперше. Здавалося, Люк вважав, що вона так само задоволена, як і він, що їй так само зручно сидіти, як і йому, і що прибережна рівнина, яка пролітала повз вікна, і справді її зацікавила. А Меґі вп’ялася в цю рівнину поглядом, не бачачи її і ненавидячи ще до того, як її нога ступить на цю землю. У Кардвелі двоє чоловіків зійшли, і Люк сходив через дорогу до крамниці, де продавалася риба зі смаженою картоплею, і повернувся з пакунком, загорнутим у газету. — Кажуть, що рибу в Кардвелі треба скуштувати, аби переконатися, що вона — надзвичайно смачна. Найкраща риба у світі. Ось, візьми, скуштуй, кохана. Це твоя перша дегустація справжніх харчів із Бананаленду. Кажу тобі, немає на землі місця кращого за Квінсленд. Меґі зиркнула на маслянисті шматочки обсмаженої у тісті риби, приклала до рота хустку — і прожогом кинулася до туалету. Коли вона згодом вийшла звідти, бліда й тремтяча, Люк чекав на неї в коридорі. — Що сталося? Тобі погано? — Мені було погано відтоді, як ми виїхали з Гундівінді. — Господи Ісусе! Чому ж ти мені не сказала?! — А чому ти не помітив? — Мені здалося, що у тебе все в нормі. — Скільки нам іще їхати? — спитала Меґі, не бажаючи сваритися і змінюючи тему. — Від трьох до шести годин — як вийде. Тут не надто дотримуються розкладу. Тепер, коли ці хлопці зійшли, маємо вдосталь вільного місця, тож лягай і клади ніжки мені на коліна. — Благаю, не сюсюкай зі мною, як з дитиною! — сердито відрізала вона. — Було б набагато краще, якби вони вийшли ще два дні тому в Бундаберзі! — Заспокойся, Меґан, будь другом! Ми майже приїхали. Залишилися Талі та Інісфейл, а після них буде Данглоу. З потяга вони зійшли підвечір; Меґі міцно вчепилася за Люкову руку, надто горда, щоб зізнатися, що не в змозі нормально йти. Люк розпитав начальника станції, де є недорогий готель для робочого люду, взяв їхні валізи і вийшов на вулицю; Меґі рушила за ним, спотикаючись і вимахуючи руками, наче п’яна. — Тут недалеко, лише один квартал по той бік вулиці, — заспокоїв її Люк. — Біла двоповерхова будівля. І хоча їхня кімната була напхана невкладистими вікторіанськими меблями, Меґі вона здалася мало не раєм, і вона знесилено рухнула на край подвійного ліжка. — Полежи до вечері, кохана. А я піду зорієнтуюся, що й до чого, — мовив Люк і вислизнув із кімнати; він мав так само свіжий та відпочилий вигляд, як і на ранок їхнього вінчання. То сталося у суботу, а тепер був вівторковий вечір — аж чотири доби протеліпалися вони у переповнених потягах, давлячись цигарковим димом та паровозною кіптявою. Ліжко монотонно погойдувалося в такт із цокотінням сталевих коліс на рейкових стиках, а Меґі, вдячно увіткнувшись головою в подушку, все спала, спала й спала…
Хтось познімав із неї туфлі та панчохи і вкрив її ковдрою; Меґі заворушилася, розплющила очі й озирнулася довкола. Люк сидів на підвіконні, зігнувши одну ногу в коліні, й курив. Зачувши, що вона заворушилася, він поглянув на неї і всміхнувся. — Ну й гарна ж ти наречена! Я тут чекаю, не дочекаюся свого медового місяця, а вона спить без задніх ніг майже дві доби! Я був занепокоївся, коли почав тебе будити, а ти не прокидалася, але корчмар сказав мені, що таке буває у жінок після тривалої подорожі у вагоні та ще й при такій спеці та вологості. Порадив мені дати тобі відіспатися. Як ти ся маєш? Меґі заціпеніло сіла, спершись на подушку, розпростерла руки і позіхнула. — Набагато краще, дякую. Ой, Люку! Я знаю, що я молода й дужа, але я жінка! І я не можу витримувати такого виснажливого фізичного навантаження, як ти. Він підійшов, сів на краю ліжка і чарівливим жестом розкаяння погладив її по руці. — Перепрошую, Меґан, я винуватий перед тобою, справді винуватий. Я не подумав про те, що ти таки жінка. Ще не звик мати поруч із собою дружину, от і все. Ти зголодніла, моя люба? — Гірше — я вмираю з голоду. Ти хоч здогадуєшся, що я не їла майже тиждень? — Тоді чому б тобі не помитися у ванні, вдягнути чисте плаття і піти зі мною позаглядати містом? Біля готелю було китайське кафе, де Люк почастував Меґі першими у її житті східними стравами. Вона була така голодна, що будь-яка їжа здалася б їй смачною, але ця виявилася найвищого ґатунку. їй було байдуже, чи справді це готували з пацючих хвостів, акулячих пер та курячих нутрощів, як подейкували в Джилленбоуні, де було лише одне кафе, що належало грекам, і подавали там відбивні та смажену картоплю. Люк проніс із собою дві квартові пляшки пива, купленого в готелі, й наполіг, щоб вона випила склянку попри те, що пиво вона недолюблювала. — Не поспішай накачуватися водою, — порадив він. — А коли питимеш пиво, то не матимеш поносу. Потім Люк взяв її за руку і повів показувати їй місто з
