Ті, що співають у терні

Тобі страх як кортіло порушити більш суворий закон Церкви, аніж той, що стосується розлучення. Ти безсоромна, Меґі, ось ти яка! Безсоромна! — У голосі матері почулися залізні нотки. — Але він був впертим чоловіком. Всім серцем бажав стати бездоганним священиком, а ти йому таку свиню підсунула! О, яка ж дурість! Це не пішло йому на користь, хіба ні? Але рано чи пізно це мало статися. За рогом веранди хтось випустив молоток, і той полетів униз, супроводжуваний довгою лайкою; Фіона здригнулася і скорчила гримасу. — Господи, так коли ж вони скінчать морочитися з цими сітками! — вигукнула вона і повернулася до теми. — Ти гадаєш, що обдурила мене, коли не захотіла, щоб вас із Люком вінчав Ральф де Брикасар? Я все зрозуміла. Бо він був тобі потрібен як жених, а не як священик, що освячуватиме твій шлюб. А коли він приїхав до Дрогеди перед від’їздом до Афін і не застав тебе, то я відразу ж збагнула, що рано чи пізно Ральф де Брикасар знайде тебе. Він блукав фермою сам не свій, немов хлопчик, що загубився на Королівській великодній виставці в Сіднеї. Вийшовши заміж за Люка, ти зробила надзвичайно розумний хід, Меґі. Допоки він знав, що ти вмираєш за ним, Ральф тебе не хотів, але щойно дізнавшись, що ти стала чиєюсь, він виявив усі класичні ознаки «собаки на сіні». Звісно, він переконав себе, що його симпатія до тебе є чистою та непорочною, як перший сніг, але факт залишався фактом: він бажав тебе, ти була йому потрібна. Потрібна так, як не була — і, підозрюю, не буде — жодна інша жінка. Дивно, — мовила Фіона з непідробним спантеличенням. — Мене завжди дивувало, що ж він такого знайшов у тобі, хоча, мабуть, матері завжди є дещо підсліпуватими стосовно своїх дочок, а потім вони стають надто старими, щоб заздрити молодості. Для мене ти була такою ж, якою тепер для тебе є Джастина. І Фіона відкинулася на спинку, злегка погойдуючись у кріслі, й напівзаплющила очі, хоча й далі пильно споглядала за Меґі, немов науковець, що роздивляється щойно відкриту ним особину. — Те, що Ральф у тобі знайшов, він знайшов відразу ж, коли вперше побачив тебе, і відтоді це чарувало його. Найважчим для нього було спостерігати, як ти дорослішаєш, та ще важче довелося тоді, коли він приїхав зустрітися з тобою, але дізнався, що тебе нема, бо ти вийшла заміж і поїхала геть. Бідолашний Ральф! Він не мав іншого виходу, як шукати тебе. І він таки знайшов тебе, чи не так? Я переконалася в цьому, коли ти повернулася додому, перед народженням Дейна. Якщо ти здобула Ральфа де Брикасара, то не було потреби залишатися з Люком, чи не так? — Так, — зітхнула Меґі. — Ральф знайшов мене. Хоча це нічого нам не дало. Я знала, що він ніколи не кине свого Бога заради мене. Саме тому я й вирішила отримати від нього те, що реально зможу, — дитину. Дейна. — Оце слухаю тебе, і наче чую далеке відлуння, — сказала Фіона і хрипко розсміялася. — Ти мені це розповідаєш, а я на твоєму місці уявляю себе. — Ти про Френка? Крісло скрипнуло; Фіона підвелася, пройшлася по кахлях веранди, потім повернулася й увіп’ялася поглядом у дочку. — Ну-ну, Меґі… Око за око? І давно ти про це знала? — Ще відтоді, коли була маленькою дівчинкою. Коли Френк пішов із дому. — Його батько був жонатим чоловіком. Він був набагато старшим за мене, відомим політиком. Якщо я скажу тобі його ім’я, ти відразу ж його впізнаєш. Бо його ім’ям названі вулиці в Новій Зеландії, та ще й кілька містечок, якщо я не помиляюся. Для зручності назву його Пакеха. Маорійською це означає «біла людина», але й так згодиться. Ясна річ, він уже помер. Я маю у собі краплину маорійської крові, але батько Френка був наполовину маорі. І це проявилося у Френку, бо в ньому маорійська кров від нас обох. Господи, як же я кохала того чоловіка! Не знаю, може, то був поклик крові, хтозна. Він був вродливий. Кремезний чоловік із кучмою чорного волосся та надзвичайно яскравими й усміхненими чорними очима. Він мав усе те, чого не мав Педді: освіченість, витонченість і шарм. Я кохала його до божевілля. І гадала, що більше нікого не покохаю; на жаль, у цій ілюзії я потопала так довго, що коли позбулася її, було пізно, надто пізно! — Голос її затремтів. Вона відвернулася й уставилася поглядом у сад. — Повір мені Меґі, я теж маю багато приводів для розкаювання. — То он чому ти любила Френка більше, аніж будь-кого з нас, — мовила Меґі. — Принаймні так мені здавалося, бо він був сином Пакехи, а решта були від Педді. — Фіона сіла і скрушно зітхнула. — Історія повторюється. І коли я побачила Дейна, в душі я сміялася, повір мені. — Мамо, ти дивовижна жінка! — Хіба? — Скрипнувши кріслом, Фіона подалася вперед. — Хочеш видам одну таємницю? Дивовижна, не дивовижна, але я дуже нещасна жінка. Я була нещасною відтоді, як зустріла Пакеху. І, здебільшого, я сама винувата у своєму нещасті, бо кохала його, але те, як він зі мною вчинив, не мусить траплятися з кожною жінкою. А потім з’явився Френк… Я трималася за нього, ігноруючи вас. Ігноруючи Педді, який виявився найкращим із того, що було у моєму житті. Та, на жаль, я цього не бачила. Бо надто переймалася, порівнюючи його з Пакехою. О, я була йому вдячна, я бачила, який він прекрасний чоловік… — Фіона здвигнула плечима. — Але все це в минулому. І я хотіла сказати, що це неправильно, так не має бути, Меґі. Сподіваюся, ти розумієш це, Меґі? — Ні, не розумію. Бо вважаю по-іншому. На мою думку, Церква не має права забирати у священиків і їхнє чоловіче начало. — Дивно, чому ми завжди мислимо Церкву в жіночій статі? Ти, Меґі, украла чужого чоловіка, так само, як і я. — Ральф не присягався зберігати вірність жодній жінці, окрім мене. Церква — не жінка, мамо. Це заклад, інституція. — І не думай переді мною виправдовуватися. Я знаю відповіді на всі запитання. Тоді я міркувала так само, як і ти тепер. Для нього розлучення було абсолютно неможливим. Він був одним із перших чоловіків