свого племені, який досяг неабиякої політичної ваги і тому мусив обирати межи мною та своїм народом. Який чоловік встоїть перед шансом стати впливовим та шляхетним? Точнісінько, як і твій Ральф, який обрав Церкву, чи не так? Тож я й подумала тоді: мені байдуже. Здобуду від нього те, що зможу. Принаймні народжу від нього дитину і любитиму її. Раптом Меґі охопила неприязнь до матері, бо вона вважала, що має право жаліти її, і натякала, що донька повторила її помилки і так само перетворила своє життя на безлад. І Меґі сказала: — Різниця між нами в тім, мамо, що я значно перевершила тебе у хитрості та проникливості. Ніхто не зможе забрати ім’я у мого сина, навіть Люк. Фіона з сичанням випустила крізь зуби повітря. — Яка ж ти лиха й підступна, Меґі! Тобі палець у рот не клади! До речі, мій батько купив мені чоловіка, щоб дати ім’я Френку і спекатися мене; клянуся, ти цього не могла знати! Та все ж дізналася. Звідки? — То не твоє діло. — Ой, стережися, Меґі, бо заплатиш. Заплатиш за все. Не вдасться тобі вийти сухою із води, як не вдалося й мені. Я втратила Френка у найгірший для матері спосіб; мені так хочеться його побачити, але я не маю можливості… Постривай! Ти теж втратиш Дейна. — Я зроблю все, щоб цього не сталося. Ти втратила Френка тому, що він не зміг ужитися з татком. А я зробила так, що Дейн не матиме батька, котрий його обмежуватиме. Його обмежуватиму я. І Дрогеда. Як ти гадаєш, навіщо я поволі готую з нього скотаря? На Дрогеді йому нічого не загрожуватиме. Він буде тут у безпеці. — А таткові теж нічого не загрожувало? І Стюарту теж нічого? Повної безпеки не буває ніде. 1 не втримаєш ти тут Дейна, якщо він захоче податися геть. Татко не зміг втримати Френка. Ось так. Френка не можна було зупинити й загнуздати. І якщо ти вважаєш, що тобі, жінці, вдасться втримати біля себе сина Ральфа де Брикасара, то краще добряче подумай, бо в тебе знову будуть проблеми. А як же інакше? Коли жодна з нас не спромоглася втримати батька, то як ми можемо сподіватися втримати його сина? — Я можу втратити Дейна лише тоді, коли ти розкриєш рота, мамо, і вибовкнеш правду. І тому попереджаю тебе: ти не встигнеш цього зробити, бо я тебе вб’ю. — Охолонь. Не варто через мене теліпатися на шибениці. Я надійно зберігатиму твою таємницю; я — зацікавлений сторонній спостерігач. Саме так — спостерігач. — Мамо, але ж чому ти такою стала, чому? Що зробило тебе такою холодною і безсердечною? Фіона зітхнула. — Мене зробили такою події, що сталися за багато років до того, як ти народилася, — зворушливо відповіла вона. Та Меґі відчайдушно замотала головою. — Ой, ні! Тільки не це! Після того що ти мені сказала? Знову сідаєш на свого улюбленого коника? Цей номер більше не пройде, так і знай! Бо все це — нісенітниця й дурня! Чуєш мене, мамо? Ти купалася в цій ілюзії майже все своє життя, наче муха в сиропі! Фіона, відчувши щире задоволення, широко всміхнулася. — Раніше мені здавалося, що краще мати синів, а не доньку, та я помилялася. Ти мені подобаєшся, Меґі, подобаєшся по-особливому, так, як мені ніколи не подобатимуться мої сини. Бо дочка — це рівня, гідний суперник. А сини — ні, скажу тобі відверто. Вони — немов беззахисні ляльки, якими можна легко попихати. Меґі спантеличено витріщилася на Фіону. — Яка ж ти безжальна й жорстока… То скажи мені, коли саме ми робимо помилку? — Коли народжуємося, — відказала Фіона.
* * *
Чоловіки тисячами тисяч поверталися з війни додому, змінюючи уніформу хакі та крислаті капелюхи на цивільний одяг. І лейбористський уряд, що й досі був при владі, почав подовгу уважно придивлятися до великих ферм на західних рівнинах та до декотрих ближніх господарств. І в уряді вирішили: несправедливо, коли так багато землі належить одній родині, бо чоловікам, що ризикували життям за Австралію, треба було десь прилаштовуватися, окрім того країна потребувала більш інтенсивного обробляння власних земель. На території завбільшки зі Сполучені Штати Америки проживало шість мільйонів людей, але фактичним власником величезних площ землі була невеличка купка людей. Найбільші господарства підлягали роздрібненню, щоб віддати частину своїх площ ветеранам війни. Бугела зменшилася зі 150000 акрів до 70000; двоє ветеранів відкусили кожен по 40000 акрів від маєтності Мартіна Кінґа; Рудна Гуніш нараховувала 120000 акрів, тож Росс Макквін втратив 60 000, які відійшли ще двом відставним солдатам. Отак воно сталося. Звісно, уряд компенсував тваринникам втрату земель, хоча суми компенсації були нижчими за ринкову ціну втраченої землі. І це було образливо. Ой, як образливо! Та в Канберрі не сприймали жодного аргументу — такі великі господарства, як Рудна Гуніш та Бугела підлягали роздрібненню. Звісно, людині не треба так багато землі, оскільки в районі
