Коли о дев’ятій ранку в помешканні Джастини задзвонив телефон, вона перевернулася, розліпила заспане око і завмерла, проклинаючи бісів телефон і обіцяючи собі, що неодмінно попросить домовласника вимкнути його. Якщо решта світу вважала за доречне й потрібне займатися своїми справами з дев’ятої ранку, то чому вони мали нахабство вимагати від неї того самого? Але телефон дзвонив і дзвонив. Може, то Рейн? Ця думка схилила шальки терезів на користь свідомого, а не сонного буття, і Джастина, вибравшись із ліжка, неохоче попленталася до великої кімнати. Німецький парламент зібрався на позачергову сесію, вона ось уже тиждень не бачилася з Райнером і без особливого оптимізму розцінювала свої шанси побачитися з ним хоча б через тиждень. Але, може, кризу вирішили, і він телефонує їй сказати, що невдовзі приїде. — Алло? — Міс Джастина О’Ніл? — Так, це я. — Вас турбують з австралійського посольства в Олдвічі, — сказав голос з англійським акцентом. Джастина була ще надто сонна й зморена, щоб розібрати почуту назву, до того ж її свідомість і не до кінця переварила той факт, що цей не Рейнів голос. — Ага, австралійське посольство. — Вона позіхнула й однією ногою почесала другу. — Ви маєте брата, пана Дейна О’Ніла? Очі Джастини широко розкрилися. — Так, маю. — Наразі він перебуває в Греції, міс О’Ніл? Вона міцно вчепилася пальцями ніг у килимок. — Так, це правда. — їй і на думку не спало поправити співбесідника, бо Дейн був не «пан», а «отець». — Міс О’Ніл, я з великим жалем сповіщаю, що на мене покладено печальний обов’язок повідомити вам одну погану новину. — Погану новину… Погану новину? А що таке? У чому справа? — Я з великим сумом сповіщаю вас, що ваш брат, пан О’Ніл, потонув учора на Криті, настільки я розумію, загинув смертю героя, рятуючи з моря утоплеників. Однак, ви, напевне, знаєте, що в Греції революція, і та інформація, яку ми маємо, є уривчастою, і, можливо, не зовсім точною. Телефон стояв під стіною, і Джастина сперлася, скориставшись її мовчазною непорушно-солідною підтримкою. Коліна її підігнулися і вона повільно сповзла вниз, аж поки опустилася на підлогу й скрутилася калачиком. Не сміючись і не плачучи, а видаючи щось середнє між першим та другим, вона хлипала і хапала ротом повітря. Дейн потонув. Хлип. Дейн загинув. Хлип. Крит. Дейн потонув. Хлип- хлип. Він мертвий, мертвий. — Міс О’Ніл? Ви мене чуєте, міс О’Ніл? — наполягав голос. Загинув. Потонув. Мій брат! — Міс О’Ніл, відповідайте! — Так, так, так, так! О, Боже, так, я вас чую. — Настільки я розумію, ви — його найближча родичка, тому нам потрібні ваші вказівки стосовно того, що робити з тілом. Міс О’Ніл, ви мене чуєте? — Так, так! — Що ви пропонуєте нам зробити з тим тілом, міс О’Ніл? Тіло! Тепер він був «тілом», вони навіть не казали «його тіло», сказали лише «з тим тілом». Дейн, мій бідолашний Дейн. Тепер він — тіло. «Кажете, найближча родичка?» — почула вона власний голос, слабкий і тоненький, змучений риданнями. — Я не найближча родичка Дейна. Напевне, це має бути моя мати. З того боку лінії настала пауза. — Ви ставите нас у вкрай скрутне становище, міс О’Ніл. Якщо ви — не найближча родичка, то ми змарнували дорогоцінний час. — Ввічливе співчуття змінилося нетерплячим роздратуванням. — Схоже, ви так і не зрозуміли, що в Греції революція, а нещасний випадок стався на острові Крит, іще більш віддаленому та з гіршим зв’язком. Ситуація вкрай складна. Зв’язатися з Афінами майже неможливо, і нам дали розпорядження негайно передати побажання та вказівки найближчих родичів стосовно тіла. Ваша мати з вами? Дайте їй слухавку, будь ласка. — Моєї матері тут немає. Вона в Австралії. — В Австралії? Господи, далі — більше! Тепер нам доведеться надсилати телеграму до Австралії, а це ще більша затримка. Міс О’Ніл, якщо ви — не найближча родичка, то чому ж у паспорті вашого брата вказано, що саме ви нею і є? — Не знаю, — відповіла Джастина — і почула власний сміх. — Дайте мені адресу вашої матері в Австралії, ми негайно пошлемо їй телеграму. Ми маємо знати, що робити з тілом! Відповідь на телеграму прийде лише за дванадцять годин, сподіваюся, ви розумієте, що це означатиме затримку ще на дванадцять годин. А затримка — це подальші ускладнення. — Тоді не гайте часу на телеграми і зателефонуйте їй. — Міжнародні телефонні розмови не передбачені в бюджеті, міс О’Ніл, — суворо відказав голос. — Тому дайте мені ім’я та адресу вашої матері. — Місіс Меґі О’Ніл, — проказала по пам’яті Джастина. — Ферма Дрогеда, район Джилленбоун, штат Новий Південний Уельс, Австралія. — А потім по буквах назвала чиновнику незнайомі назви. — Іще раз висловлюю вам моє глибоке співчуття, міс О’Ніл. На протилежному боці клацнуло, і почувся безперервний гудок набору. Джастина сиділа на підлозі, тримаючи на колінах слухавку. «То, напевне, якась помилка, і незабаром з’ясується. Дейн потонув? Абсурд! Він плавав, як чемпіон світу! Ні, цього не може бути, це неправда. Та ні, правда, Джастино, і ти це знаєш. Ти не поїхала з ним захищати його й оберігати, от він і потонув. Саме ти була його
