Ті, що співають у терні

стояли невеличкими групами, а до кожного з них було запрошувально підтягнуто великі отоманки. В одному з залитих сонцем кутків стояв вишуканий антикварний спінет, а на ньому — величезна ваза з кремово-рожевими трояндами. Над каміном висів портрет Фіониної бабусі, а з протилежного боку кімнати на нього дивився ще більший портрет моложавої рудоволосої Мері Карсон з обличчям як у молодої королеви Вікторії в суворому чорному платті, по-модному підпушеному. — От і чудово, — констатувала Фіона. — Тепер ми зможемо перебратися з будинку над струмком. Решту кімнат я облаштую, коли матиму вільний час. Хіба ж це не чудово — мати гроші та пристойну домівку, щоби їх на неї витрачати? Був ранній ранок, сонце ще не зійшло, а півні в курнику весело кукурікали; до переїзду лишилося три дні. — Жалюгідні нікчеми, — мовила Фіона, загортаючи свою порцеляну в старі газети. — Не розумію, чому вони так радіють. Жодного яйця на сніданок, а всі чоловіки лишатимуться вдома, поки ми не завершимо переїзд. Меґі, доведеться тобі сходити за мене до курника, бо я зайнята. — Вона швидко проглянула пожовклий аркуш газети «Сідней монінґ геральд» і зневажливо пирхнула, побачивши рекламу підштаників із тонкою талією. — Не розумію, чому Педді наполягає, щоб ми замовляли всі газети; ніхто ж не має часу їх читати. І вони накопичуються так швидко, що ми навіть не встигаємо спалювати їх у плиті. Лишень погляньте! Оця газета вийшла ще до того, як ми перебралися сюди. Що ж, принаймні в них речі можна пакувати. Приємно бачити матір такою пожвавленою, подумала Меґі, злетівши униз тильними сходами, і перетнула запилене подвір’я. Хоча кожен із них і прагнув скоріше перебратися до особняка і в ньому зажити, мама, здавалося, бажала цього так сильно, немов пам’ятала, що то таке — жити у великому будинку. Яка вона, виявляється, розумна, який витончений смак має! Цього ніхто не помічав раніше, бо не було ані часу, ані грошей, щоб це виявити. Меґі збуджено й радісно обхопила себе руками: татко переказав ювеліру з Джилі певну суму з отриманих п’яти тисяч фунтів, щоб придбати мамі перлову застібку для волосся та сережки зі справжніми перлинами, тільки сережки, на додачу мали в собі ще й маленькі діаманти. Він збирався подарувати все це дружині під час їхньої першої вечері у великому будинку. Тепер, коли Меґі помітила, як обличчя матері звільнилося від звичної суворості, їй не терпілося побачити її вираз обличчя, коли вона отримає ці подарунки? Усі діти — від Боба до двійнят, із захватом чекали цього моменту, бо Педді вже показував їм велику шкіряну коробку, де на підкладці з чорного оксамиту лежали перлини з опаловим полиском. Розквітле щастя їхньої матері глибоко вплинуло на всіх членів родини; то було, наче бачити, як починається рясний дощ, що напоїть спраглу землю. Тільки тепер вони, вочевидь, збагнули, якою нещасною була Фіона всі ці роки. Курячий двір був величезний, у ньому жили чотири півня та понад сорок курей. Уночі вони набивалися до похилого сараю, де по краях ретельно підметеної долівки стояли жовтогарячі ящики з соломою для відкладання яєць, а в тильній частині були прикріплені сідала різної висоти. Але вдень кури, поважно квокчучи, походжали у великому загоні з дротяною огорожею. Коли Меґі відчинила хвіртку загорожі й просунулася всередину, птахи нетерпляче скупчилися біля неї, гадаючи, що їх годуватимуть, та оскільки Меґі годувала їх вечорами, вона посміялася з їхнього глупства і, переступивши через них, попрямувала до сараю. — Скажу вам чесно — користі з вас, як із козла молока! — сварила вона курей, нишпорячи по ящиках. — Вас аж сорок, а яєць лише п’ятнадцять. На сніданок не вистачить, вже не кажучи про торт. Попереджаю вас востаннє: якщо ви не змінете ставлення до своїх обов’язків, то більшість із вас потрапить під ніж, і це стосується не лише панянок, а й панів, тому не розпускайте пір’я і не думайте, що вас це не стосується, джентльмени! Обережно тримаючи яйця у фартуху, Меґі, весело мугикаючи, побігла назад до кухні. Фіона з білим, як крейда, обличчям, сиділа у кріслі Педді, втупившись в аркуш газети «Смітсівський щотижневик»; губи її беззвучно ворушилися. Меґі чула, яку будинку ходили чоловіки, весело сміялися шестирічні Джим та Петсі, бавлячись у своєму ліжку: їм ніколи не дозволялося заходити нагору, аж поки не підуть чоловіки. — Що сталося, мамо? — спитала Меґі. Фіона не відповіла, вона сиділа, витріщаючись поперед себе; над її верхньою губою виступили рясні краплини поту, а в очах застиг біль, відчайдушно стримуваний раціональною частиною її свідомості, вона немов робила надзвичайні зусилля, щоб не закричати. — Татку, татку! — перелякано скрикнула Меґі. Її інтонація змусила його прибігти негайно, на ходу застібаючи фланелеву сорочку, за ним з’явилися Боб, Джек, Г’юї та Стю. Меґі беззвучно кивнула рукою на матір. Здавалося, серце Педді вискочило з грудей і застрягло у горлі. Схилившись над Фіоною, він взяв її за обвислу руку. — Що сталося, люба моя? — спитав він голосом, сповненим такої ніжності, якої діти ще ніколи від нього не чули. Однак вони мимоволі здогадалися, що саме таким тоном батько розмовляє з матір’ю, коли залишається з нею наодинці. Здавалося, Фіона впізнала цей особливий голос, бо він вивів її з трансу, спричиненого величезним потрясінням; вона підняла свої великі сірі очі й поглянула йому в обличчя, таке добре і таке змарніле, вже немолоде. — Ось, — сказала вона, вказавши на маленьке повідомлення в підвальній частині газетної сторінки. Підійшов Стюарт і став позаду матері, легко поклавши руку їй на плече; перед тим, як почати читати замітку, Педді поглянув на сина, в його очі, такі схожі на очі Фіони, і той кивнув на знак згоди. Те, що викликало шалені ревнощі у Френка, ніколи не мало б такого впливу на Стюарта; його та батькова любов до Фіони лише об’єднувала їх, а не розділяла. Педді прочитав замітку