парфуми… І взагалі, хто його зна, чого хтось одразу подобається, а хтось ні. От ті двоє йому відразу не сподобалися, а Незнайомка сподобалась. І Вася прошепотів:
— Будьте обережні! Тут якісь підозрілі іноземці вештаються. По-моєму, шпигуни. Когось шукають.
— Іноземці, кажеш…
— З якоїсь Ландії. Дуже несимпатичні…
Незнайомка одразу посерйознішала, прислухалася.
— Ідуть… — прошепотіла вона. — Вже не встигну… Добре, що я тебе зустріла. Слухай, от тобі дзеркальце, — в руках її блиснуло маленьке кругленьке люстерко. — Сховай його швидше!.. І збережи. Воно ще стане тобі в пригоді. І сам ховайся.
Вона взяла маленький флакончик, що висів у неї на шиї на довгому тоненькому срібному ланцюжку, і пшикнула на Васю парфумами:
— Це щоб вони тебе не почули, не знайшли. Щоб забули про тебе. Ховайся! Швидше!
Вася схопив дзеркальце, сунув за пазуху і поповзом переховався мерщій під інший кущ.
І саме вчасно.
На галявину вибігли захекані «іноземці».
Побачивши Незнайомку, вони спинились, мов укопані, перезирнулися, і Глечик почув, як «іноземка» тихо сказала «іноземцеві»:
— Вона!.. Тільки ж — обережно!
— Обережно! Аякже! Ху!.. — І на обличчі «іноземця» враз розцвіла улеслива привітна усмішка.
«Іноземка» теж заусміхалася так, наче побачила найближчу подругу.
І отак, усміхаючись, вони рушили до Незнайомки.
— Добрий день! Добрий день! Здрастуйте! Здрастуйте! — розставивши руки, мов для обіймів, сказала «іноземка».
— Палкий, тобто гарячий привіт! Ху! — прикриваючи долонею рота, сказав «іноземець».
— Здрастуйте! Добрий день! — усміхнулася Незнайомка.
— Що? Гуляєте? Дихаєте свіжим повітрям? — лагідно спитала «іноземка».
— Чи, може, грибочки збираєте? Ху! — знову прикрив долонею рота «іноземець».
— Гуляю, дихаю свіжим повітрям… А може, й грибочки збираю… Мухомори! — весело засміялася Незнайомка.
«Іноземці» перезирнулися, — видно, не знали, що питати далі.
І тут раптом «іноземка» зойкнула й схопилася рукою за око:
— Ой! Щось в око попало!.. Ой! Ой!
— Давайте я подивлюсь, — сказала Незнайомка.
— Ні-ні! Я сама! Дайте тільки дзеркальце! А то я своє вдома залишила.
— На жаль, нема в мене дзеркальця, — розвела руками Незнайомка. — Теж удома залишила.
— Як?! — вмить забувши про око, опустила руку «іноземка». — Як залишили?!
— А отак! Як і ви! — усміхнулася Незнайомка.
— Не жартуйте! Щоб така гарна жінка та не мала дзеркальця! Щоб залишила вдома! Не може бути! Ху! — Рота рукою, «іноземець» уже не прикривав.
— Уявіть собі! Забула! У ванній, на поличці.
— У ванній? На поличці? Це ж треба! — іронічно мовила «іноземка».
— Неправда! Ху! — «іноземець» так хукнув, що з сусіднього дерева посипався на землю справжній дощ зів'ялого листя.
Незнайомка нічого сказати не встигла, бо в цю мить на галявину вибіг височенний, худий вусатий чолов'яга у спортивному костюмі.
— Вибачайте! Запізнився… Безсмертний!.. Безсмертний! — Він по черзі потиснув руки «іноземцям» і з розгону сунув руку Незнайомці. — Безсмертний!
— Дуже приємно! — усміхнулася Незнайомка.
— Тьху! — схаменувся чолов'яга і обернувся до «іноземців». — Ну, як тут у вас?
— Ніяк, — скривилася «іноземка». — Каже, що нема.
