слабко й легко розмотуються, а інші такі тугі, що, смикнувши за них, можна задушитися, але щоб визначити довжину всієї цієї скрученої в тугий клубок нитки, треба розмотати її, розтягти й виміряти, а це, попри всі намагання та спроби, неможливо зробити самому, без сторонньої допомоги, хтось повинен прийти одного дня й сказати, де треба перетяти пуповину і зв’язати думку з тим, що її породило.
Наступного ранку Йосип, який спав дуже погано, бо всю ніч його мучив кошмар, у якому він падав, перекидався і знову падав усередині велетенської перекинутої чашки, схожої на небесне склепіння, всипане зорями, пішов до синагоги, щоб попросити поради та допомоги в старійшин. Його справа була надто дивною та незвичайною – і навіть він сам не міг собі уявити, до якої міри вона незвичайна, бо, як ми знаємо, йому була невідома суть того, що сталося, – і якби не бездоганна репутація, яку він заслужив у найстарших людей Назарета, йому, либонь, довелося б повернутися назад бігцем, вуха йому горіли б від сорому, й у них знову й знову лунали б слова вироку з Еклезіаста, яким би його оглушили: «Хто легко вірить, той має легковірне серце», і він, присоромлений, не знайшов би в собі мужності, щоб відповісти їм словами з того ж таки Еклезіаста, згадавши сновидіння, яке мучило його цілу ніч: «Дзеркало та сновидіння – одне й те саме, і там, і там людина бачить власний образ». Проте старійшини, вислухавши його розповідь, переглянулися між собою, а потім усі обернулися до Йосипа, і найстарший серед них перевів у пряме запитання легку підозру, що виникла в усіх учасників ради: «Те, що ти нам розповів, це правда і тільки правда?», і тесля йому відповів: «Це правда й лише правда, і нема в моїй розповіді нічого, крім правди, й нехай Господь мені буде свідком». Старійшини довго радилися між собою, поки Йосип чекав їхнього рішення, відійшовши вбік, та нарешті вони покликали його й повідомили: з огляду на те, що вони так і не змогли прийти до спільного рішення про те, яких заходів тут можна було б ужити, вони вирішили послати трьох своїх людей і безпосередньо розпитати Марію про те, що сталося, і спробувати з’ясувати в неї, ким же був той дивний жебрак, якого більше ніхто не бачив, на кого він був схожий, які саме слова промовив, чи просив він милостиню в Назареті коли
небудь іще, й водночас розпитати сусідів, що їм відомо про того таємничого чоловіка. Серце Йосипа звеселилося, бо хоч він ніколи не признався б у цьому навіть собі самому, але він відчував страх на думку про те, що йому доведеться самому постати віч
на
віч зі своєю жінкою, бо її поведінка за останні кілька годин дуже змінилася: як і велів звичай та вимагали правила пристойності, вона не підводила на нього погляду, але у виразі її обличчя йому тепер ввижався очевидний виклик, він бачив на ньому вираз людини, яка знає більше, аніж хоче сказати, і яка хоче, щоб про це було відомо всім. Істинно, істинно я кажу вам, що немає меж лукавству жінки, а надто жінки найбільш невинної.
Тож слідом за Йосипом, котрий показував дорогу, вийшли троє посланців, Авіатар, Дотаїм і Закхій, ми називаємо тут їхні імена лише для того, щоб усунути будь
яке звинувачення в історичному обмані, яке могли б висунути проти нас ті, хто довідався про ці факти з інших джерел, можливо, більше освячених традицією, але з цієї причини не більш вірогідних. А коли ми назвемо імена, довівши в такий спосіб існування історичних персонажів, що їх носили, то подібні сумніви втратять велику частку своєї сили, хай навіть не будуть цілком спростовані. А позаяк далеко не щодня на вулицю виходять троє поважних старійшин, яких так легко впізнати за особливою врочистістю їхньої ходи, за розмаяними на вітрі туніками й бородами, то незабаром навколо них зібралася зграя дітлахів, які, з огляду на крайнощі поведінки, притаманні їхньому віку, з реготом, криками та вистрибуваннями супроводжували повноважних представників синагоги до самого дому Йосипа, неабияк роздратованого тим, що через цей галасливий супровід про прихід до нього старійшин стало відомо всім. Приваблені криками, жінки з ближніх осель вибігали на вулицю й посилали своїх дітей розвідати, що то за гурт людей з’юрмився біля воріт будинку їхньої сусідки Марії. Але нічого довідатися їм не вдалося, бо до хати увійшли тільки господар і троє посланців. Перед усіма іншими двері зачинилися, і жодна з цікавих жінок Назарета до самого сьогоднішнього дня не знає, що ж тоді відбулося в домі теслі Йосипа. А що не задоволена цікавість завжди розпалює уяву, то жебрак, якого ніхто ніколи не бачив, перетворився на злодія та грабіжника, й це було великою несправедливістю, бо янгол – але ви нікому не кажіть, що то був янгол – нічого не вкрав, а з’їв він те, що йому
