одягнений у лахміття, як і минулого разу, але в лахміття, що, як і тоді, – певно, під дією місячного світла, – перетворилося на розкішне одіння, що майоріло на вітрі. Перелякана Марія судомно вхопилася за ручку дверей. Чого йому тут треба, чого йому тут треба, шепотіли її тремтячі губи, а наступної миті вона й геть розгубилася: чоловік, який колись назвався янголом, відійшов трохи вбік, він залишився стояти біля самих дверей, але до хати не заходив, і вона чула лише його дихання, а потім якесь шкрябання, так ніби первісну рану землі роздовбували, щоб перетворити її на бездонну прірву. Марії не треба було ані запитувати, ані відчиняти двері, вона й без того знала, щ? за ними відбувається. Велетенська постать янгола знову з’явилася на видноті, на мить затулила поле зору Марії, а потім, не поглянувши в бік будинку, рушила до хвіртки, несучи з собою ціле й неушкоджене, від кореня до останнього листочка таємниче дерево, яке тринадцять років тому виросло на місці, де була закопана чашка із землею, яка світилася. Хвіртка відчинилася й зачинилася, через один або два кроки янгол знову перетворився на жебрака і зник по той бік муру, хоч би хто він там був, тягнучи за собою довгі гілки, схожі на вкритих пір’ям змій, і тепер звідти не чути було ані найменшого звуку, ані шелесту, так ніби усе відбувалося лише уві сні або в уяві Марії. Вона повільно відчинила двері й обережно висунула голову надвір. Світ під високим і недосяжним небом був яскравим і світлим. Під самою стіною хати вона побачила чорну яму, звідки було висмикнуте дерево, й від нього в напрямку до хвіртки тягся білий мерехтливий слід, схожий на Молочний Шлях, так ми його назвемо, бо він не міг тоді називатися Дорогою святого Якова, бо той, на чию честь її буде названо, був на той час лише нікому не відомим хлопчаком із Галілеї приблизно одного віку з Ісусом, і один Бог знав, де вони в ті години перебували, обидва. Марія подумала про сина, але тепер уже без страху в серці, нічого поганого з ним не могло статися під цим прекрасним, бездонним, незбагненним небом і цим місяцем, схожим на спечений зі світла окраєць хліба, що живив усі джерела та соки землі. Зі спокоєм у душі Марія перейшла подвір’я, без страху ступаючи по зірках, що світилися на землі, й відчинила хвіртку. Виглянула на вулицю й побачила, що світляний слід уривається зовсім близько, так ніби листя втратило спроможність випромінювати біле сяйво, або, послухаймо нову фантазію жінки, яка вже не могла послатися на свою вагітність, жебрак знову набув подоби янгола й задля цього особливого випадку скористався нарешті крильми. Марія сприймала всі ті незвичайні явища якимсь глибинним чуттям, що перебувало на самому дні душі, й вони здавалися їй такими самими простими, природними й виправданими, як і її омиті місячним сяйвом руки. Вона повернулася в хату, зняла з гачка у стіні світильник і схилилася над глибокою ямою, що залишилася від висмикнутого із землі дерева. На дні ями вона побачила порожню чашку. Засунула в яму руку й дістала звідти чашку, то була та сама звичайна чашка, яку вона пам’ятала, лише зі жменькою землі в ній, яка, проте, вже не світилася, цілком прозаїчна посудина, що повернулася до свого первісного призначення, й віднині в неї знову наливатимуть молоко, воду або вино, залежно від апетиту та можливостей її господарів, адже слушно кажуть, що всяка річ має свій час і своє місце під небом.
У першу ніч своїх мандрів Ісус ліг спати не просто неба. Уже смеркалося, коли дорога вивела його до невеличкого села, розташованого на самій околиці міста Єнін, і доля, яка від самого його народження була до нього такою немилосердною, цього разу захотіла, щоб мешканці дому, у двері якого він постукав без особливої надії, попросивши тимчасового притулку, виявилися людьми співчутливими, такими, що не простили б собі до кінця життя, якби не пустили до хати цього хлопця перед настанням ночі, а ніч не обіцяла нічого доброго у той тривожний час війни та заколотів, коли невинних людей розпинали на хрестах, а немовлят убивали прямо в колисці. Ісус розповів своїм добрим господарям, що йде з Назарета в Єрусалим, але не став повторювати безсоромну брехню, яку почув із уст матері, ніби там знайшли для нього роботу, сказав, що йому доручено зустрітися з книжниками у Храмі й попросити їх розтлумачити один із пунктів закону, що дуже цікавить його родину. Господар дому був дуже здивований, що таку відповідальну місію було доручено зовсім юному парубійкові, хоч він, як відразу було помітно, уже був добре обізнаний у питаннях релігії, а Ісус пояснив їм, що так воно й має бути, бо ж він найстарший чоловік у родині, але про батька та його долю він не прохопився й словом. Він повечеряв разом із господарями, а тоді уклався спати під повіткою на подвір’ї, бо кращого місця для випадкових гостей у домі не було. Десь опівночі він знову побачив свій сон, хоч він і відрізнявся від попередніх тим, що цього разу його батько та озброєні верхівці не під’їхали так близько, й морда коня не висунулася з
за рогу вулиці, але нехай ніхто не думає, що завдяки цим дрібницям кошмар був не таким жахливим, уявімо себе на місці Ісуса, уявімо, що наш власний батько, який дарував нам життя, тепер скаче з оголеним мечем, щоб нас убити. Ніхто в домі не помітив, як страждав і мучився уві сні хлопець, якого вони прихистили на ніч, бо Ісус уже навчився навіть уві сні приборкувати свій жах, він машинально затуляв рот долонею, і його придушених у такий спосіб зойків ніхто не міг почути, бо вони лунали лише в його голові й не вихоплювалися назовні. Уранці Ісус поснідав разом із господарями й подякував їм, і при
