отамана Чучупака і Гребенюка було арештовано як заручників. Оголосили, що у випадку вбивства уповноваженого заручників розстріляють, а їхні господарства спалять.
Перед відходом до лісу Пташинський зайшов до арештантів. Старому Чучупаці та батькові Гребенюка сказав:
– Ми нє можем вєріть на слово вашим синав’ям, ані нє заслужилі у нас давєрія... Са мной ва врємя пєрєґоворов всьо может случится. Чтоби абєзопасіть сєбя от каварства і звєрства, рєшено взять вас в заложнікі. Ваша і всєх ваших блізкіх жизнь завісіт ат павєдєнія бандітов. Мая смєрть будєт і вашей смєртью...
Передавши вранці 1 липня Штеренбергу всі особисті документи, крім мандата, що давав право оголошувати амністію, Пташинський скочив на коня. З собою взяв ще плакат із текстом рішення з’їзду совєтів.
До околиці його провів начальник гарнізону...
Як тільки Пташинський під’їхав до узлісся, почув команду:
– Стій!
З-за дерев вийшло троє. Осадили коня. Коли Пташинський зістрибнув на землю, йому зав’язали хусткою очі й кудись повели.
Підтримуючи попід руки, довго водили лісом. Врешті чекісту це набридло і він вигукнув:
– На кой чьорт ви водітє мєня па круґу?
– Ти б трохи потихше, не в гарнізоні ж, – почув у відповідь.
– От і прийшли, – кинув другий.
Пташинський зірвав з очей пов’язку і побачив, що стоїть на краю входу в землянку. Спустившись по сходинках, відчинив дверцята.
У схроні було страшенно накурено. Густий тютюновий дим висів суцільною хмарою. Важко було навіть щось роздивитися.
Несподівано хтось взяв чекіста за руку і повів до столу.
Пташинського посадили на покутті – під іконами.
Його очі почали помалу звикати до ядучого туману.
Кімната виявилася просторою, стіни її вибілені вапном. Три довгих столи були заставлені різноманітною їжею. У землянці сиділо чимало людей, від розмов яких аж гуділо.
– Полтавець-Остряниця, – промовив чоловік, що сидів праворуч, і потиснув руку.
– Чучупака1, – представився сусід ліворуч.
