— храм за манну ніхто не будував.
Роздуми лікаря перервав голос Адама, який поспішав до шефа, перекочуючи з ноги на ногу своє опасисте тіло.
— Веніаміне Павловичу! Веніаміне Павловичу, там у Водолаза напад! Довелось ізолювати його від решти психів!
— Чого репетуєш, дурню? — обірвав істерику санітара начальник.
Адам, який устиг побачити священика, перевів розмову в інше річище, відводячи від себе гнів шефа:
— Хтось при смерті?
— З чого ти взяв, — перепитав Павлович, звівши на підлеглого зацікавлений погляд.
— Отець приходив…
Психіатр зверхньо глипнув на підлеглого й не менш пихато відповів:
— Він якраз за Водолаза приходив просити. Де він є? — поцікавився лікар.
— У карцері, — відказав санітар. Лікар задумався. Обов’язки вимагали втрутитися в позаштатну ситуацію, проте нещодавня зустріч із візитером, який опікувався саме порушником, гальмувала процес ухвалення правильного рішення. Зрештою, зваживши тільки йому відомі «за» і «проти», Павлович рушив у напрямку «Аляски».
— Знайди Прапора — будемо щось вирішувати, — наказав психіатр своєму підлеглому.
Схиливши голову, Адам рушив по напарника, передчуваючи додатковий клопіт, якого завдав своєю витівкою невгамовний пацієнт.
Звук ключа, що длубався в осерді замка, зірвав Антона на рівні ноги. За дверима пролунав обурений голос Павловича, який підганяв санітарів. Така реакція головного лікаря, поза сумнівом, давала надію на врегулювання ситуації. Пацієнт зустрічав медперсонал із погордою в очах.
Очільник шпиталю переступив поріг карцеру, який згодом перетнули і два санітари. Погляди Антона та Прапора зустрілися, і цієї-таки секунди обидва чоловіки повернулися в бік головного лікаря, сподіваючись першими висловити свою позицію; обидва розкрили були роти, щоб озвучити власну версію нещодавньої сутички, але їх обох випередив Павлович:
— Що сталося? — лікар почав з’ясовувати ситуацію, дивлячись у вічі Антону.
— Я нічого не порушував. Побачив знайомого, хотів привітатись, а ваші горили кинули мене сюди, ще й стусанів надавали, — істерично заходився пояснювати Антон.
— Це правда? — грізно спитав Павлович, спрямовуючи погляд на Прапора.
Санітар дещо знітився, опустив очі й відповів, витлумачивши слова Антона на свою користь:
— Хотів накинутись на людину.
Наклеп санітара розізлив Антона.
— Неправда!
Санітар і пацієнт увіп’ялись один в одного поглядами, не бажаючи поступатися. Павлович розсудливо став між чоловіками, утихомирюючи обох.
— Заспокойтеся, заспокойтеся.
Двома словами Павлович зупинив бурю, що насувалася. Антон відступив назад, а Прапор замовк, чітко усвідомлюючи своє місце в ієрархії. Ворожі сторони заклякли, чекаючи на вирок третейського судді. Хвалити Бога, Павлович із ним не зволікав.
— Не можна порушувати дисципліну, — звернувся лікар до пацієнта.
У словах Павловича пролунали малопомітні нотки зради.
Несподівано шалька терезів, на якій опинилася розсудливість головного лікаря, хитнулася в бік, протилежний від прихильності до пацієнта. Гіркий присмак поразки підступив Антонові до горла.
— Я не порушував нічого. Я просто хотів побачити приятеля, — спокійнішим тоном відказав хлопець.
Павлович видихнув. Залишені в кабінеті сигарети зараз неабияк посприяли б цій розмові з пацієнтом, яка потребує делікатності через прохання священика. Нарешті лікар знайшовся з відповіддю:
— Зустрічі з відвідувачами пацієнтам «Аляски» без мого дозволу заборонено.
Павлович спостерігав за реакцією людини, яка нещодавно була об’єктом його бесіди з панотцем. Вона спотикалась об приголомшливу інформацію. Так реагує лише здорова особа, і, щоб мати підтвердження цій теорії, лікар додав:
— Для цього існують відведені дні, і, якщо ти гідно себе поводитимеш, я дозволю вам зустрітися.
Як і гадав головний лікар, реакція пацієнта виявилася прогнозовано лагідною. Він із терплячим розумінням покинув доводити власну думку та звинувачувати санітара і, мов слимак, узявся заповзати у свою мушлю пацієнта, що шукає порятунку в стінах психічної лікарні. Наразі такий стан речей задовольняв геть усіх учасників розмови, однак Павлович намотав на вус усе, що бачив в останні хвилини.
На цьому незаплановане побачення закінчилося. Павлович наказав санітарам відвести Антона до палати, запевнивши його в можливості зустрітися з панотцем Іларієм.
У супроводі прихвоснів головного лікаря пацієнт обдумував наслідки нещодавньої бесіди з Павловичем. Візит священика вплинув на поведінку
