10
Наступного ранку Шрек вів двох пацієнтів, змушуючи їх тягнути невеличкий балон. Його переважно волік Бемоль, оскільки Антон був настільки безсилим, що ледве переступав з ноги на ногу. Трійця петляла знищеним коридором, щоразу просуваючись подалі від тринадцятої палати. У цій місцині мало коли хтось бував. Через брак ремонту більшість палат пустувала і була набита всіляким непотребом: від поламаних ліжок до старих «друкарок» та їхніх картриджів, давно списаних бухгалтерією. У разі, якщо справи поліпшаться, Павлович зможе обладнати ще кілька палат для новоприбулих пацієнтів, але наразі в цьому не було нагальної потреби.
З кожним кроком над головами мандрівників більшало комашиних зграй. Усіляка мошва і комарі дзижчали над головами, аж поки безсоромно не обліпили тіла своїх жертв. Санітар щодуху відмахувався від надокучливих комах. Бемоль робив те саме вільною рукою, і тільки Антон не звертав на кусливих шкідників жодної уваги.
Шрек зупинився перед дверима однієї з комор і, повертаючи ключ у замку, взявся пояснювати:
— У підвалі комарі й різна мошка завелася, мабуть, через вологу. Ваше завдання — вивести ту нечисть. Балон з отрутою маєте, зараз оприскувач дістану…
Санітар хутко зайшов до відчиненого ним приміщення і, вилаявшись на комах, почав нишпорити в коморі, грюкаючи всіляким мотлохом, що лежав шкереберть у нього під ногами. Антон із байдужим поглядом вбирав у себе гуркіт різноманітного начиння, аж поки з темного приміщення в коридор не викинули його гідрокостюм. Бемоль, що присів перепочити після обтяжливої прогулянки з металевою ношею, зірвався на ноги від збудженого голосу Антона:
— Це ж мій костюм! Це мій гідрокостюм «Скорпена»! — вигукнув Антон, кинувшись до втраченого під час оформлення до лікарні свого робочого знаряддя.
Знахідка розбудила в Антонові дитину. У цьому зашкарублому притулку, де людям вправляли мізки, він натрапив на щось давно знайоме, надто рідне його серцю. Пацієнт підхопив свою амуніцію й завзято почав обмацувати кожен шов, сяючи щирою усмішкою. Раптом усміх зник із його обличчя. Така зміна емоцій насторожила Бемоля, ба навіть Шрека, що висунувся з комори, почувши радісні вигуки пацієнта.
— Та його порізано! — з Антонових вуст зірвався відчайдушний крик.
Бемоль безпорадно глипнув на знахідку. Шрек нарешті дістав розпилювач і, відмахнувшись від зграї комах, грюкнув дверима.
— Купиш собі новий, — байдуже відповів санітар, замикаючи двері.
Сіра буденність Шрекового голосу роздратувала Антона. Він різко повернувся до санітара і, випустивши гідрокостюм із рук, схопив велета за вилоги халата. На диво, санітар не пручався. Він зустрів нападника важким і холодним поглядом, що без слів погрожував Антону легкою розправою.
— Хочеш помірятися силами, психу? — спокійно запитав Шрек.
Бемоль із острахом дивився на двобій між Антоном та вдвічі більшим суперником. За відсутності Міхаеля він мало вірив у власну креативність, якої ніколи не бракувало їхньому товаришеві. У разі сутички він не зможе допомогти змарнілому після всіх знущань Антонові. Він не годен допомогти навіть собі через власну фізичну кволість, отож навряд чи братиме участь у сутичці між пацієнтом і санітаром.
Нарешті Антон і сам це втямив. Нерівність сил схиляла шальки терезів на бік його поразки, яка геть знекровила б виснаженого пацієнта, тож він відпустив халат Шрека.
— Бачу, ти ще не зовсім з глузду з’їхав, — гордовито прокоментував свою перемогу санітар і, щоб поставити крапку, наказав: — Бери розпилювач і шуруй до підвалу.
Обидва чоловіки підкорилися словам шпитального наглядача. Зі своїм вантажем вони пройшли ще кілька метрів і зупинилися перед новими дверима, що їх Шрек назвав «входом у підземелля». Він власноруч приєднав оприскувач до балона з отрутою й виголосив настанову:
— Розприскуйте на все, що бачите.
Вигляд розчавленого Антона гнітив Бемоля, тому, щоб якось підтримати друга, він перепитав у Шрека:
— Хіба це наша робота?
Озлоблений вибриком ще одного пацієнта, санітар недоброзичливо глипнув на артиста:
— Це у ваших інтересах.
Аби посилити вплив своїх слів, санітар конкретизував:
— Інакше ми вашу кров будемо пити.
Аргументація не потребувала жодних додаткових пояснень. Обидва пацієнти мовчки озброїлися запропонованим інструментом, надягнули респіратори й ступили в підвал. Двері за ними зачинилися.
Спочатку був звук — тонке і в’їдливе дзижчання настирливих комах, що скупчилися в один суцільний організм, спровокований непроханими гостями
